Борис Царегородцев - Другий шанс адмірала Бахирева

Борис Олександрович Царегородцев

Другий шанс адмірала Бахирева

Спробуємо уявити собі бій поблизу острова Готланд в 1915 році і весь рік цілком, з точки зору нашого сучасника, який став на час контр-адміралом Бахірева. Свідомість нашого «попаданцев» переміщуватися в дуже благодатний образ, і він зробив спробу трохи переграти Першу світову війну, здобути перемоги в декількох морських боях на Балтиці і запобігти, таким чином, події лютого 1917 року, а потім і Жовтневу революцію.

Новочеркаськ - столиця Донського козачого війська, а Донська область, як відомо, батьківщина не тільки воєначальників від кавалерії, а й адміралів і офіцерів російського флоту початку XX століття. Найбільшої слави в військово-морської історії Вітчизни в ХХ столітті і найбільш високого флотського чину досяг уродженець Новочеркаська, з діда-прадіда донський козак віце-адмірал Михайло Коронатовіч Бахирев. Людина, довгий час незаслужено викреслений не тільки з історії російського флоту, а й з історії донського козацтва. Тим часом в історії Російського імператорського флоту це перший випадок, коли донський козак дослужився до чину віце-адмірала. Справа не тільки в чині, Михайло Коронатовіч, або, як дружньо його величали товариші по службі, «адмірал Коронат», був справжнім флотоводцем, який виграв у кайзеровского Флоту Відкритого моря бій при Моонзундов восени 1917 року. Дійсно, історія не знає донських козаків, які досягли чину віце-адмірала. Донський козак, лейтенант флоту Михайло Бахирев став першим кавалером ордена Святого Георгія 4-го ступеня серед донських козаків в ХХ столітті. Але все по порядку ...

Майбутній герой народився 17 червня (за старим стилем) 1868 року в Новочеркаську, в сім'ї козачого офіцера - ветерана оборони Севастополя 1855 року. Закінчивши сім класів новочеркаської гімназії, донський козак відправився на береги Неви, назавжди відмовившись від кавалерійської служби заради служби морської. У 1888 році мрія реалізувалася - Михайло Бахирев приїхав у відпустку на Дон вже в чорному флотському мундирі, з погонами мічмана. А замість козацької шашки по боці постукував витончений кортик морського офіцера. Зв'язків у флотських колах новоспечений мічман не мав, тому «законопатили» його на Тихоокеанський флот, який тоді називався Сибірським флотським екіпажем. Був Бахирев вахтовим начальником канонерського човна «Бобер», потім штурманським офіцером на транспорті «Амур». Лише через десять років його, нарешті, перевели на більш престижний Балтійський флот, щоб відразу - в січні 1898 року - відправити на Далекий Схід, в тривалий похід на канонерського човні «гіляку». На канонерського човні «гіляку» Михайло Коронатовіч бере участь в Російсько-китайської війни, іменованої також боксерського повстання, або повстанням іхетуаней.

Навесні 1900 року в Піднебесній імперії почалося національне повстання проти її окупації іноземним капіталом. Погано озброєні, але хоробрі до божевілля китайці спочатку мали успіх. Вони захопили більшу частину країни, але в Пекіні кругову оборону зайняли «білі колонізатори»: дипломати, торговці, туристи. Були серед обложених і піддані царя Миколи II. Армії і флоти Великобританії, Франції, Німеччини, Росії, США, трохи пізніше Італії та Японії - «коаліція союзників» - були спрямовані на придушення національного обурення китайців. До китайського узбережжя були стягнуті всі бойові кораблі, які опинилися в цих водах. Серед них і канонерський човен під Андріївським прапором - «гіляку». Під час цього бою канонерская човен «гіляку», у якій навіть не було броньового пояса, вела хоробру артилерійську дуель з прибережними, добре укріпленими фортами. На початку бою в «гіляку» потрапив 203-мм китайський снаряд, однак канонерская човен вела бій, незважаючи на пошкодження, команда погасила виниклу пожежу, підвела пластир до пробоїни, і через два з половиною години корабель знову отримав можливість рухатися. Втрати команди склали 8 убитих і 48 поранених. Варто відзначити, саме завдяки майстерності комендорів «гіляки», а також комендорів канонерського човна «Кореєць» (тієї самої, що героїчно боролася в парі з легендарним крейсером «Варяг» в бою у Чемульпо 27 січня 1904 року) на фортах були підірвані порохові погреби. Артилерійський вогонь з канонерок «гіляку» і «Кореєць» зіграв важливу роль у взятті фортів Таку, а на приступ його стін кинулася десантна партія моряків під командуванням штурманського офіцера Бахирева. 4 червня 1900 року, під шквальним, але безладним вогнем китайського гарнізону, над фортом Таку було піднято російський прапор. За це він і отримав Георгія IV ступеня - одну з вищих військових нагород в Російській імперії «в нагороду відмінних подвигів хоробрості, наданих при занятті 4 червня 1900 року фортів в Таку».

Після закінчення Китайської кампанії і до початку Російсько-японської Михайло Коронатовіч проходить службу на майбутніх кораблях-героях морських баталій з Японією, крейсері «Росія», кліпері «Джигіт», броненосці «Наварин». 18 березня 1904 року його призначають командиром міноносця «Сміливий» в Тихоокеанську ескадру, дислокується в Порт-Артурі. В цей час командувач Тихоокеанським флотом віце-адмірал С.О. Макаров призначав на бойові кораблі тільки заслужених, досвідчених і перевірених офіцерів, так що це призначення свідчить про ступінь довіри флагмана до лейтенанту Бахірева.

Міноносець «Сміливий» брав участь у багатьох бойових виходах, залишаючись в Порт-Артурі до кінця облоги (під час якої місяць йшов за рік государевої служби), ніс дозорну і тральних служби, забезпечуючи чистоту прибережних фарватерів від ворожих хв загородження.

У ніч на 2 травня 1904 року міноносець «Сміливий» під командуванням Михайла Коронатовіча супроводжував разом з міноносцями «Скорий», «Сердитий» і «Стрункий» мінний загороджувач «Амур», який виконував завдання по постановці хв загородження в прибережних водах Порт-Артура, на мінах якого 2 травня підірвалися і затонули два японських новітніх броненосця «Хатцузе» і «Яшіма». І це була єдина велика удача російського флоту в ту війну.

Облога Порт-Артура зробила з лейтенанта Бахирева, минулого вже і Китайську кампанію, по-справжньому стійким і витривалим офіцером. Уже в середині грудня 1904 року, коли генерали Стессель і Фок поставили питання про зрадницької здачі фортеці, саме лейтенанту Бахірева доручили очолити загін міноносців і парових катерів для прориву блокади і роззброєння в китайських портах, щоб зберегти міноносці для майбутнього відродженого Російського імператорського флоту. 20 грудня в переддень здачі фортеці міноносці «Ставний», «Сміливий», «Владний», «Сердитий», «Жвавий», «Швидкий», а також паровий катер «Ольга» під загальним командуванням лейтенанта Михайла Коронатовіча Бахирева прорвали морську японську блокаду і досягли китайських портів, де і інтернували (роззброїлися) до кінця кампанії. «Сміливий» і «Жвавий» - у німецькій військово-морській базі Циндао, а всі інші міноносці інтернували в китайському порту Чифу. Підприємство це мало важливий характер ще й тому, що прорвалися міноносці вивозили з Порт-Артура військові прапори, секретні документи і багато інших важливих для російської честі предмети, які не повинні були потрапити до ворога.

12 лютого 1905 року в галереї героїв Вітчизняної війни 1812 року Зимового палацу государ імператор вручив донському козакові, старшому лейтенанту Бахірева золоте зброю з написом «За хоробрість» - «в нагороду відмінних подвигів хоробрості і самовідданості, наданих у справах проти ворога під Порт-Артуром» . А в грудні того ж 1905 року підвищений до звання капітана 2-го рангу. Продовжуючи службу на Далекому Сході, Михайло Коронатовіч призначається в 1906 році начальником флотилії річок Амурського басейну. Але вже в 1907 році остаточно переводиться на Балтику, командує мінним крейсером «Абрек», міноносцем «Заповзятий» і есмінцем «Амурец». У 1910-1911 роках - начальник 5-го дивізіону міноносців Балтійського моря.

У 1911 році Михайло Коронатовіч підвищений до звання капітана 1-го рангу і став командиром новітнього броненосного крейсера «Рюрик», який був флагманським кораблем командувача Балтійським флотом адмірала Миколи Оттовича фон Ессена. Він, врахувавши уроки Російсько-японської війни, підготував Русский імператорський флот до майбутньої світової війни. А посаду командира флагманського корабля - фактично посаду начальника штабу командувача. А це говорить багато про що - відповідальності за зразковий порядок на кораблі і розміщення штабу. Можна стверджувати, що Михайло Коронатовіч Бахирев був діяльним сподвижником Миколи Оттовича фон Ессена в справі відродження флоту.

Вже після початку Першої світової війни 24 грудня 1914 року Бахирева «за відміну проти ворога» справили в контр-адмірали і призначили командувачем 1-ою бригадою крейсерів Балтійського моря. Через рік, у грудні 1915 року, Михайло Коронатовіч прийняв 1-у бригаду лінійних кораблів. Її склали тільки що вступили в дію «Петропавловськ», «Гангут», «Севастополь» і «Полтава».

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?