Царівна жаба

радіофізик, письменник Дві з половиною тисячі років тому записав Геродот дивовижні історії про скіфів. Одна з них нагадала мені сюжет російської казки. Але, щоб утвердитися в свою здогадку, довелося відшукати її старовинний варіант.

Отже, що записав Геродот? Богатир (історик називає його Гераклом) потрапляє в далеку країну, яку пізніше назвуть Скіфією, і, стомлений, засинає. А прокинувшись, виявляє пропажу: немає його коней. Він вирушає на пошуки і приходить до печери, де живе напівжінка-напівзмія. Образ фантастичний, але Геродот спирається на уявлення реального народу - скіфів. У давнину часто віддавали перевагу небесним дів, богинь, які були людям і об'єднували риси матерів-попередниць.

Геракл сподобався діві, вона згодна повернути коней за умови, що герой візьме її в дружини. Від цього шлюбу народжується троє синів: Агафірс, Гелон та Скіф. Йдучи на нові подвиги, Геракл карає дивовижну жінку дати його пояс і цибулю всім синам по черзі: той, хто опоясуватиме поясом і зуміє натягнути його лук, нехай править країною. Це вдалося зробити Скіф. За його імені і назвали країну Скіфією. (В інших редакціях скіфських міфів під Гераклом мається на увазі сам бог-батько Зевс. Дружина Геракла пов'язана з водною і земної стихіями, вона дочка бога вод, але живе на землі.)

Про богині, що мешкає в печері, і про Геракла, допомагає їй перемогти гігантів, розповідає і історик античності Страбон.

* * *

І ось ще одна версія - ця разюча казка «Про жабі і богатиря». І розповіли її до досить пізніх часів російські казкарі. Опублікована вона вперше в XVIII столітті в збірнику десяти російських казок. В усному варіанті, що дійшов до XVIII століття, ще збереглися стародавні скіфські мотиви, в її героїні ще впізнається діва-сирена, жінка-напівзмія. Зрозуміло, що багато поколінь безвісних оповідачів змінили божественні образи і реалії скіфської старовини, спростили їх, приземлили. Перетворили жінку-сирену в царівну-жабу. Однак найбільші спотворення історія зазнала саме в останні два століття. Перекази стерли сліди давнини, міфілогічним оповідання перетворилося в дитячу казочку, місцями навіть дурнувату, навряд чи хто тепер готовий приймати її всерйоз. Навіть назва її не збереглося. До нас дійшло просто «Царівна-жаба». Але ж це тавтологія. Слово «лугаль» було відомо ще майже п'ять тисяч років тому шумери, і означає воно буквально «цар». Його варіанти - «регул», «лугаль» - прописані на картах зоряного неба з часів Шумеру і Вавилону.

Три «улюблениці» короля (царя), які народили йому трьох синів, героїв казки, в пізніх варіантах навіть не згадуються. А адже саме початок казки в її старовинному вигляді переносить читача в особливий світ. В історично доступні для огляду часи годі й шукати, як правило, царів без цариць, без законних спадкоємців. Відхилення від цієї норми - рідкісний виняток. Зате міфи повідомляють нам про це далеко не як виняток.

Геракл вважається сином Зевса, глави Олімпу. Але у Зевса якраз і були численні «улюблениці» і нащадки від них. Казка прийшла до нас з епохи богів. Бог богів Зевс був неодноразово одружений. Іноді говорять про вісім або дев'ять його дружин. Набагато більше було у нього «улюблениць». Геракл народжений від смертної жінки Алкмени. Її рідна бабця Даная теж була коханої Зевса. У казці число «улюблениць» скорочено до трьох - можливо, з міркувань моральних.

У пізніх переказах дія починається з дивного події. Цар скликає синів, велить їм взяти луки і випустити в чистому полі за стрілі: куди стріла потрапить, там і доля, там живе його наречена. Ось такі простаки - цар з синами. А мова-то йде про синів від різних «улюблениць» і про царя не так земній, скільки небесному. І тут цілком доречно випробування за допомогою лука. Старовинний міф пропонує для цієї зброї найпочесніше місце: виходять брати зовсім не в чисте поле, а в заповідні луки. Це луки чудес, небесні луки, і потрібно самому знайти там свою долю, якщо ти народжений незаконною царицею, а просто «улюбленицею».

У Геракла втілені риси самого Зевса, і у нього, згідно з Геродотом, саме три сина, і, як в казці, вони повинні пройти випробування за допомогою лука.

Брати старші стріляють вправо і вліво, а Іван-царевич пускає стрілу прямо, і потрапляє вона в болото. А там курінь з очерету. В курені жаба.

«Жаба, жаба, віддай мою стрілу!» - просить Іван-царевич у казці, відомої нам з дитинства. У старовинному ж варіанті Іван-богатир, навпаки, від стріли своєї хоче відступитися. Там жаба вимагає, щоб герой взяв стрілу: «Зайди в мій курінь і візьми свою стрілу! Якщо не вийдеш, то вічно з болота Не вийдеш! »

Але курінь малий, Іванові не увійти в нього. Тоді жаба перекувирнулась - і курінь перетворився на розкішну альтанку. Здивувався Іван і увійшов. А жаба каже: «Знаю, що ти три дні нічого не їв». І правда: три дні бродив Іван по горах і лісах, по болоту, поки шукав свою стрілу. Знову жаба перекинулася, і з'явився стіл зі стравами і напоями. Тільки коли Іван пообідав, жаба заговорила про заміжжя.

У цих сценах, описаних з міфологічної точністю, дивує реалізм деталей. Адже не просто з'являється стіл, не просто курінь в альтанку перетворюється. Спочатку жаба робить магічне дійство. Це перекидання, повертання через ліве плече, зміна лівого і правого, верхньої та нижньої частини - частина магічних обрядів. Вони йдуть з глибокої давнини. Я можу нарахувати не менше чотирьох тисяч років таким ось магічним фокусів, які дійсно (в належному виконанні) призводять до дивних результатів.

В справжньої російської казці Іван-богатир вирішує в розумі складну задачу: як відмовити жабі. Він тільки думає. Але за законами магії жаба читає його думки. Значить, магія - реальність, яка добре була відома нашим предкам, а ми лише порівняно недавно навчилися вимовляти вголос слово «телепатія».

Зображення богині Змії і стрільців, знайдені археологами в скіфських курганах

Іван хоче обдурити жабу, і вона, вгадавши це його бажання, загрожує, що він не знайде шляху з болота додому. «Нічого не поробиш, - думає Іван, - треба брати її в дружини». І тільки він це подумав, скинула жаба шкіру і перетворилася в «велику красуню»: «Ось, любий Іване-богатир, яка я є». Зрадів Іван і поклявся, що візьме жабу за себе.

А що в переказі залишилося? Чи не віддала жаба Івану стрілу, веліла в дружини себе брати: «Знати, доля твоя така». Зажурився Іван-царевич. Ось і все переживання.

І далі. Дивовижна річ: в споконвічній казці цар, засмутившись від всієї цієї історії зі стрілою і болотом, якої він сам і був призвідником, вмовляє Івана кинути жабу! А Іван просить батька дозволити йому одружитися. Воно й зрозуміло. Він же знає, яка вона є насправді. Це в переказі - жаба і жаба. Там весь сенс перекреслений.

І за цим відразу читаємо: цар зіграв три весілля. Ніби нічого дивного не відбулося, ніби в порядку речей богатирям на жабах одружитися. Але ж царі до одруження синів своїх ставилися досить серйозно.

Логіка подій, психологізм споконвічної казки випливають з того, що біля витоків її - один з основоположних міфів, свідоцтво найдавнішої цивілізації про справжніх відносинах неба і землі. Кожна подія казки - майже космічна таємниця, і в фіналі вона відкриється.

А поки ми стежимо за пригодами героя, який жив, можливо, ще за часів легендарної Атлантиди Платона.

Ось епізод з сорочками, які цар замовляє зшити дружинам синів.

У переказі, пам'ятайте, жаба спати Івана поклала, сама стрибнула на ганок, шкіру скинула, обернулася Василиною Премудрість, в долоні сплеснула: «Мамки, няньки, збирайтеся. Зшийте мені до ранку таку сорочку, яку бачила я у мого рідного батюшки ».

Потім цар дари синів приймав. Сорочку старшого сина - в чорній хаті носити, середнього сина - тільки в баню ходити. А сорочку Івана-царевича - в свято надягати.

У істинної казці мамок та няньок кличуть старші невістки. І поки ті їм кроять і шиють, їх дівка-чернавка пробирається в кімнати Івана-богатиря, щоб підглянути, що буде робити з царським полотном жаба.

А жаба порізала все полотно на дрібні шматочки, кинула на вітер і сказала: «буйних вітри! Рознесіть лоскуточкі і зшийте свекру сорочку ».

Цар на ранок приймав подарунки. Подивився на сорочку, яку підніс більший брат, і сказав: «Ця сорочка зшита так, як зазвичай шиють». І в іншого сина сорочка була не краща. Ось на Лягушкіно сорочку цар надивуватися не міг: не можна було знайти на ній жодного шва! А шиття без швів, наскільки мені відомо, привілей представників позаземних цивілізацій! Вітри буйні шили жабі.

Потім слід історія з килимарство. З золота, срібла і шовку мамки і няньки старших невісток виткали килими. Але ті годилися лише на те, щоб під час дощу коней покривати або в передній кімнаті під ноги приїжджають стелили. А для жаби ті ж вітри буйні виткали килим такий, «яким її батюшка віконця закривав». Цар, на килим цей подивившись, велів стелили його на свій стіл в найурочистіші дні.

Третім випробуванням для дружин став хліб, який їм треба було спекти.

«Спік, хліб, чистий, і розп, і бел, як сніг!» - сказала жаба, перекинувши діжу з тістом в холодну піч (магічне, між іншим, заклинання!). Так в казці. Це в переказі жаба ламає піч і «прямо туди, в дірку, всю діжу і перекинула». Але розламані піч, незважаючи ні на які магічні заклинання, навряд чи зможе пекти хліб. Закони магії досить суворі, будь-яка деталь має своє значення. І навряд чи сини царя наважилися б подати батькові хліб, спечений ось так: покидали тісто в піч і бруд цю вийняли. У казці все по-іншому. Там їх дружини, переконавшись, що хліб по «рецептом» жаби у них не вийде, спішно розводять вогонь у печі і печуть звичайним способом. Але часу у них обмаль, і виходить хліб неважливим. Все дуже просто, як в житті. Такі закони справжніх казок. З одного боку - диво, з іншого - саме життя, неприкрашена. Тричі показали молоді дружини своє мистецтво. І кожна могла б хоч раз показати себе. Але верх взяла жаба.

Геродот

І ось настав час бенкету. Цар в подяку за те, що невістки намагалися, запрошує їх до палацу. (Зауважимо: в переказі просто бенкет. На честь чого - невідомо.) Жаба їде на бенкет в кареті парадній, яку принесли їй знову-таки вітри буйні від її батюшки. Це в переказі піднімає вона шум та грім, а що це означає, відомо лише оповідач. Опис бенкету збігається, майже адекватно. А ось коли Іван спалює шкіру жаб'ячу, царівна йому і каже: «Ну, Іван-богатир, шукай мене тепер за тридев'ять земель, в тридесяте царство, в Соняшниковій державі. І знай, що звуть мене Василиса Премудра ». Тільки тепер дізнається Іван справжнє ім'я своєї дружини. І шукати її він повинен в Соняшниковій царстві, а не у Кащея Безсмертного. Чи не правда, є різниця?

У пошуках дружини приходить Іван до хатинки Баби Яги. І дізнається, що прилітає Василиса до Язі кожен день для відпочинку. А як ляже вона відпочивати, повинен Іван зловити її за голову, і «стане вона обертатися жабою, жабою, змією і іншими гадами і наостанок перетвориться в стрілу». Тоді повинен Іван стрілу цю переламати об коліно, і вічно буде Василиса Івану належати. Чи не зумів Іван-царевич утримати дружину: як стала вона змією, злякався і відпустив. В ту ж хвилину Василиса пропала.

Довелося Іванові знову вирушити в дорогу, до іншої Бабу Ягу. Та ж історія.

Втретє відправився Іван, довго чи коротко, близько чи далеко - прийшов нарешті до хатинки на курячих ніжках. Зустріла його ще одна Яга. Розповів він їй, чого шукає. Дала йому Баба Яга настанови та попередила, що якщо і тепер відпустить Іван дружину, то вже ніколи її більше не отримає.

Витримав Іван випробування, не злякався. Переламав стрілу надвоє. І віддалася Василиса Премудра в повну його волю. Подарувала їм Яга килим-літак, щоб в три дня долетіли вони до своєї держави.

Все в фіналі справжньої казки говорить про близькість її до стародавнього міфу: жаба виявляє свою спорідненість з літаючими богинями-зміями і сиренами. Прішеліца з Соняшникової царства, «мудра змія-царівна» або «вогненний розумний дракон», які, згідно з глухим, найдавнішим відомостями окультного характеру, допомогли людям долучитися до науки і мистецтва, наділили їх мудрістю.

Чи багато на світі казок, герої яких були б тисячоліття назад виліплені з каменю або викарбувані з металу? І знайдені були ці зображення археологами в наші дні. Ожив давній міф, розказаний Геродотом. Ожила і російська казка. І виявилося, що це не просто чарівна казка, а слід древньої епохи.

* * *

... Якось довелося мені розглядати карту зоряного неба ассірійського періоду. Зірки, сузір'я, планети - і раптом погляд мій прикувало сузір'я під назвою Поле. А поруч - сузір'я Лук і Стріла. І тут же група зірок - Лугаль. І інше сузір'я - Колісниця (ВООЗ). На небі знайшов я і візитну картку Змії, точніше, «Зміїного дракона». А якщо ближче до античних реалій, перевести можна і так: «Крилата сирена».

Вся російська казка з її простакуватим сюжетом виткали на небі зоряним килимом. Тисячоліття серед зірок світилися не тільки імена героїв російської казки, що дісталася нам у спадок від скіфів, а й все її чарівні дива. Лук і стріла, поле або луг, де герої випустили свої стріли, - його зірки на сучасних атласах неба окреслені сузір'ям Пегаса, схожим на прямокутник. Як бачимо, назви у древніх були ближче до суті.

Я обіцяв, що в фіналі казки відкриються всі її таємниці. Ось остання. Іван-богатир, царевич Іван - не хто інший як Лугальванда шумерийских міфів. Він робить ті ж вчинки, що і наш богатир. Царевич Ванда, Уанда ... Це випливає і з текстів Шумеру, і з аналізу зоряного атласу того ж періоду. І в тому ж атласі ми легко знаходимо царство, куди полетіла царівна: це зірки, названі ім'ям бога неба Ана.

І ще виразна деталь: вітри шиють на прохання царівни сорочку, тчуть килим, приносять карету. До свого здивування, знаходжу я і зірки владики вітрів Енліля, великого шумерського бога, «владики богів», нерідко заміщає свого батька Ана на небесах.

Так що ж записано на небі і чому? Якщо міф, то він повинен бути старше історії людства. Адже Шумер - первісна її фаза, і їй більше п'яти тисяч років. Потрібно було записати міф, потім обчислювати положення зірок і планет, створити розвинену астрономію, дати небесні малюнки сузір'їв - і вже після цього тільки можна було знайти на небі історію царівни. Але це неможливо, принаймні, це не піддається поясненню. Судячи з усього, події, що відбувалися колись і які позначилися на небі древніх і в російській казці, набагато давніше Шумер, нічого подібного ми не знайдемо в міфі про Гільгамеша, наприклад. І за багатством подій, прихованого в них глузду справжня російська казка перевершує будь-який з найдавніших міфів.