Чому навчитися у католиків?
- Прочитання Біблії - в руслі церковної традиції
- Досвід католиків - на службу православним
- Основні положення документа «Інтерпретація Біблії в Церкві»
- Два з половиною століття рецепції - в одній доповіді
- Вічні істини проти умовних істин
- II Ватиканський Собор - революція в католицькому богослов ії
- Автор живий, але текст недоступний?
- Історико-критичний метод в тлумаченні Писання
- Правила інтерпретації
В рамках проходила 26-28 листопада 2013 року міжнародною богословської конференції «Сучасна біблістика і Передання Церкви» працювала секція «Екзегеза Біблії в сучасній церковній традиції. Рецепція сучасної біблійної науки в Католицькій Церкві ».
Прочитання Біблії - в руслі церковної традиції
Е.М. Верещагін. Фото: www.sfi.ru
Свою доповідь головний науковий співробітник Інституту російської мови ім. В. В. Виноградова РАН Е. М. Верещагін почав з перерахування загальних моментів в католицькому і православному вченні.
Крім іншого, було згадано і те, що читання і вивчення Святого Письма як в католицькій, так і в православній традиції здійснюється відповідно до церковною традицією. Цей момент суттєво відрізняє Католицьку Церкву від протестантів.
Керівна роль Церкви у вивченні Писання привела до того, що і в православній, і в католицькій церкві існують документи, що описують основні положення, якими повинні керуватися перекладачі священного тексту. У РПЦ цю роль грає Інструкція святителя Філарета, митрополита Московського і Коломенського. В КЦ ще 20 років тому був прийнятий документ Папської біблійної комісії «Інтерпретація Біблії в Церкві».
Досвід католиків - на службу православним
Десятиліття заборони на релігію в СРСР привели до серйозного відставання біблеїстики в Росії. Тепер вітчизняним богословам нерідко доводиться розглядати ті питання, які вже були дозволені католиками.
У цих умовах деякі рішення, прийняті догматично близькою Церквою, можуть виявитися корисними для вітчизняних фахівців. Причому «утримує» підхід, який відрізняє католицький документ від поширених нині біблійних посібників ліберально-протестантського штибу, в цьому випадку може призвести протверезне дію.
У сказаному немає заклику прийняти католицький документ відразу, некритично і цілком, однак з католицьким керівництвом було б корисно познайомитися, пам'ятаючи вислів апостола: «Все досліджуючи, тримайтеся доброго» (1 Сол 5:21).
Основні положення документа «Інтерпретація Біблії в Церкві»
Різноманіття і складність прийомів і методів сучасної наукової екзегези нерідко перетворює Біблію для простих віруючих в якусь «книгу за сімома печатками, доступну тільки фахівцям». Іншою крайністю є тлумачення Біблії виключно на основі особистих «одкровень», властиве керівникам християнських сект. Все це робить необхідним керівного документа по біблійної екзегезі.
Серед методів інтерпретації біблійного тексту в католицькій документі згадані
- історико-критичний,
- різні нові методи літературного аналізу,
- підходи до дослідження Святого Письма, засновані на Священному Переданні,
- підходи, запозичені з гуманітарних наук,
- концептуальні та інші підходи.
Велику увагу приділено в католицькому документі проблем герменевтики - науки про розуміння текстів, відділених від інтерпретатора великою культурною дистанцією.
Далі доповідачем були детально розглянуті описані в «Інтерпретації» напряму сучасної герменевтики, а також різні смисли - дослівний і духовний, в яких прийнято розглядати при тлумаченні різні фрагменти біблійного тексту.
Особливу роль в сучасній герменевтиці грає предпонимание біблійного тексту відповідно до духу Передання. Різні аспекти і складності цього явища також детально висвітлені в «Інтерпретації».
Католицький документ зачіпає також такі важливі питання як склад Святого Письма, роль в тлумаченні Біблії Святих Отців і рядових сучасних членів Церкви, завдання тлумачів, правила викладання Біблії і її публікації.
Особливу увагу в доповіді було приділено розділах про інкультурації Біблії - т. Е. Трансплантації біблійного благовістя в інші нехристиянські культури, і ролі Біблії в екуменічній діяльності. (В даному випадку термін «екуменізм» використовується у вузькому його значенні - як «возз'єднання різних гілок християнства»).
За словами доповідача, в католицькій «Інтерпретації», зокрема, сказано: «Оскільки Біблія є загальна основа віровчення всіх християн, екуменічний доручення ... спонукає їх заново прочитати богонатхненні тексти, витягти з них для себе повчання, подумати про кохання, відкритості смиренні і так досягти звернення сердець ».
Два з половиною століття рецепції - в одній доповіді
Свою доповідь «Рецепція сучасних критичних досліджень Біблії в Католицькій Церкві» священик Пуїг Таррк Арман, який представляє богословський факультет Каталонії, присвятив відповіді, що він дав в католицизмі сучасним спробам тлумачення Біблії.
Вічні істини проти умовних істин
Нове, а потім Новітній час в історії католицизму було відзначено рядом спроб трактувати Біблію виключно за допомогою методів історичного та філологічного аналізу. Подібні дослідження представлялися як «об'єктивні», не підвладні церковному авторитету і традиції. Насправді це - ряд досить поверхневих робіт, написаних в різкому критичному ключі без будь-яких посилань на догматичне або церковне вчення, на кшталт «Життя Ісуса» Давида Фрідріха Штрауса (1835-1836). Проте, поява цих публікацій спровокувала глибоку кризу віри в Європі і в ряді випадків викликала незворотні розколи.
Реакцією Католицької церкви на подібні документи було закінчення тих ліберальних настроїв, які панували в католицькій теології протягом XIX століття.
Марі Жозеф Лагранж
В кінці століття французький домініканець Марі Жозеф Лагранж засновує в Єрусалимі Біблійну школу і спеціальний «Біблійний журнал». Сміливість Лагранжа полягала в тому, що він не заперечував критичний метод дослідження Біблії як такої, але відвів цього методу належне місце в рамках інтерпретації Писання.
Діяльність Лагранжа викликала неоднозначну реакцію серед католицького духовенства. Він багато разів порицался під час так званого «модерністського кризи» в 1907 році, коли будь-яка можливість критичного дослідження Біблії стала знову відмовлятися. І, тим не менш, його діяльність послужила основою цілого ряду документів про «вивченні Святого Письма в наш час», що виникли вже напередодні II Ватиканського собору 1939 року.
II Ватиканський Собор - революція в католицькому богослов
ії
Істотна новизна документів Другого Ватиканського собору полягала в тому, що кількох століть часто спекулятивної теології одкровення він повертається до богослов'я святоотеческого спрямування.
Тепер богослов'я говорить не про те, що Бог відкриває людині якісь істини віри - Він відкриває, в першу чергу Сам Себе. Таким чином, з абстрактних умоглядних міркувань увага переноситься на подробиці зустрічі людини з Богом. Людині пропонується відновити початкове гідність, пізнати Божу любов і досягти святості не шляхом видалення від мирських справ, але шляхом конкретних проявів діяльної любові.
Відтепер Христос розумівся в католицькому богослов'ї як реальна історична особистість - єврей з провінційної римської території Галілея, але це не заважало Йому бути в той же час Логосом - втілений Словом Божим.
Таке поєднання призводить тлумачів Писання, а також його читачів і слухачів в особливий стан. Дух діє на тлумачів так само, як він колись діяв на апостолів, зробивши їх авторами Писання, справжнім справжнім автором яких Він Сам залишився. Тому тлумачі покликані винести з Писання не якусь абстрактну істину, але живе втілення діяльної любові, яка змінює і їх власне життя.
Автор живий, але текст недоступний?
Сприйняття тексту Біблії в рамках живої церковної і молитовної традиції призводить до ряду труднощів у поводженні з текстом Писання.
Енцикліка Тридентского Собору оголосила латинську версію Вульґати «автентичної». Однак це рішення не канонізували текст, а лише ставило його в положення «найбільш авторитетного». Така юридична рішення не перекреслює уявлення про наявність живого Одкровення - оригінального тексту Писання, який буде володіти великою вагою, ніж будь-який переклад древній або сучасний.
Подібне рішення не зупинило виробництво нових біблійних перекладів - навпаки, протягом XX століття їх було виконано кілька - більшість саме на основі критичних видань. По суті, у нас немає іншого способу уточнення біблійного тексту, ніж постійне зіставлення «кращих» версій. Однак при цьому варто пам'ятати, що сам оригінальний текст Одкровення недоступний, і бути дуже обережними в тих випадках, коли різні тлумачення, наприклад, на Діяння апостолів, сильно розходяться між собою. Адже, по суті, при цьому кожне нове видання є рецензією попередніх.
І, тим не менше, при всій складності такої позиції, опора саме на критичні - «реконструйовані» тексти Писання видається більш плідною, ніж опора на окремі конкретні списки.
Історико-критичний метод в тлумаченні Писання
Документ «Інтерпретація Біблії в Церкві» (1993) і що передувала йому енцикліка «Divino Afflante Spiritu» (1943) інтегрували історико-критичний метод в церковне богослов'я. Метою цього методу при цьому не стало бажання підірвати основи віри, але зміцнити їх, за допомогою сучасних інтерпретацій біблійного тексту, що відповідають критичній спрямованості сучасного свідомості.
Енцикліка 1943 року констатує той факт, що біблійний текст неможливо зрозуміти, не використовуючи сучасні прийоми лінгвістичного, літературного та історичного дослідження, в яких потрібно послідовно відокремити корисне від помилкового.
Екзегеза повинна враховувати і історичні обставини написання тексту біблійного тексту, і його стилістичні особливості. При цьому справжньою метою зусиль має бути саме розуміння тексту, а не висловлювання суб'єктивних думок автора з цього приводу.
Приклади історико-критичного ставлення до біблійного тексту можна знайти в працях багатьох богословів минулого - Орігена і Августина.
Основний змістом документа «Інтерпретація Біблії в Церкві» (1993) став опис історико-критичного методу як синтезу між синхронним і діахронії підходом до тексту Писання. Таке поєднання дозволяє досягти одночасно декількох цілей, що стоять перед тлумачем Письма - не тільки простежити історію виникнення самого тексту, а й розкрити міститься в ньому вічний сенс.
Протягом останніх десятиліть значно розширили горизонт роботи дослідника, відкривши йому, з одного боку, багато з історії та культури середземноморських товариств; з іншого, стали відомі багато стародавніх єврейські тексти.
Із сучасних методів аналізу можна витягти багато для розуміння Писання, але при цьому сучасний дослідник все одно не виявиться занадто далеко від Отців Церкви, нерідко керувалися у своєму тлумаченні Писання лише знанням древніх прийомів риторики. Основою цього церковної єдності повинен стати христологічний підхід до текстів Писання.
При поєднанні інтересу до герменевтики - т. Е. «Актуального прочитання» тексту Писання з екзегеза - питанням про його сенс, інтерпретатор неминуче виявиться в положенні, коли сам текст буде ставити перед ним ряд питань. Таким чином, тлумачення є живий процес слухання Слова Божого.
Правила інтерпретації
Визнаючи в тексті Святого Письма два смислових пласта і предмета дослідження - текст, написаний людьми і сенс, вкладений туди Богом, дослідник повинен чітко розуміти примат другого, так як змістом тлумачення є осягнення Духа.
При цьому зрозуміло, що Дух говорить в Писанні за допомогою букви не без її участі і не за її межами. Обидва рівня тексту, обидва тлумачення повинні бути з'єднані в роботі інтерпретатора, але при цьому духовний сенс не повинен стати лише «добавкою» до буквального.
В справжньої біблійної екзегезі Дух завжди втручається в процес тлумачення, дозволяючи поєднати обидва сенсу, виявити ту силу біблійного тексту, яка здатна перетворити реальність тут і зараз.
Сприйнятий з таких позицій процес тлумачення нескінченний.
Текст Дар'ї Менделєєва, фото Євгена Глобенко
Автор живий, але текст недоступний?