Джордж Оруелл - Скотний Двір. Есе (збірник)

Джордж Оруелл

Обори. есе

(збірник)

George Orwell

ANIMAL FARM

ESSAYS

© George Orwell, 1945, 1938-1949

© Видання російською мовою AST Publishers, 2015

* * *

Передмова до українського видання «Скотного Двору»

[1]

Мене попросили написати передмову до українського перекладу «Скотного Двору». Я розумію, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, по всій ймовірності, нічого не чули про мене.

Швидше за все вони очікують, що в передмові я розповім про те, як виник «Скотний Двір», але раніше я хотів би розповісти дещо про себе і про те, як я прийшов до моєї теперішньої політичної позиції.

Я народився в 1903 році в Індії. Мій батько служив там в англійській адміністрації, і сім'я моя була звичайною сім'єю середнього класу, такий же, як інші сім'ї військових, священиків, урядовців, вчителів, адвокатів, лікарів і т. Д. Я вчився в Ітоні, найдорожчій та снобістської з англійських за критих приватних шкіл. Але потрапив я туди тільки тому, що отримав стипендію, - інакше батькові було б не по кишені відправити мене в таку школу.

Незабаром після її закінчення (мені ще не виповнилося двадцяти років) я відправився в Бірму і вступив в Індійську імперську поліцію. Це була воєнізована поліція, рід жандармерії, на зразок іспанської Guardia Civil або Garde Mobile у Франції. Я прослужив в ній п'ять років. Служба мені не подобалася, і я зненавидів імперіалізм, хоча в той час націоналістичні настрої в Бірмі не надто відчувалися, і відносини між англійцями і бірманцями були не дуже поганими. У 1927 році, під час відпустки в Англії, я подав у відставку і вирішив стати письменником. Став писати, але спочатку без особливого успіху. У 1928-1929 роках я жив в Парижі, писав оповідання і романи, які ніхто не хотів друкувати (потім я все їх знищив). У наступні роки я ледве зводив кінці з кінцями і кілька разів голодував. Заробляти на життя своїми писаннями я став лише з 1934 року. А до тих пір іноді місяцями жив серед бідної і напівкримінальної публіки, яка мешкає в гірших частинах бідних районів або промишляє на вулицях крадіжками та жебрацтвом. У той час я спілкувався з ними вимушено, через нестачу грошей, але пізніше їх спосіб життя дуже зацікавив мене сам по собі. Багато місяців я провів за вивченням (на цей раз систематичним) умов життя шахтарів на півночі Англії. До 1930 року я не вважав себе соціалістом. У мене не було чітко визначених політичних поглядів. Я став схилятися до соціалізму швидше з відрази до того, як пригнічують і ігнорують бідну частину промислових робітників, ніж з теоретичного захоплення плановим суспільством.

У 1936 році я одружився. Мало не в ту ж тиждень почалася громадянська війна в Іспанії. Ми з дружиною обоє хотіли поїхати в Іспанію і воювати на стороні іспанського уряду. Через шість місяців, як тільки я закінчив книгу, ми туди вирушили. В Іспанії на Арагонському фронті я провів майже півроку - поки фашистський снайпер в Уеска не прострелив мені горло.

На ранніх етапах війни іноземці, в загальному, не знали про внутрішні конфлікти між різними політичними партіями, які підтримують уряд. Завдяки ряду випадковостей я вступив не в Міжнародну бригаду, як більшість іноземців, а в ополчення POUM - тобто іспанських троцькістів.

І ось в середині 1937 року, коли комуністи отримали контроль (або частковий контроль) над іспанським урядом і почали полювання на троцькістів, ми з дружиною опинилися в числі її жертв. Нам пощастило: ми вибралися з Іспанії живими і навіть жодного разу не були заарештовані. Багатьох наших друзів розстріляли, інші довго просиділи в тюрмах або просто зникли.

Це полювання за людьми в Іспанії проходила одночасно з великими чистками в СССР і була як би їх доповненням. В Іспанії та в Росії звинувачення були одні й ті ж (а саме змова з фашистами), і, що стосується Іспанії, у мене були всі підстави вважати, що звинувачення ці помилкові. Це був наочний урок: він показав мені, наскільки легко тоталітарна пропаганда може управляти думкою освічених людей в демократичних країнах.

Ми з дружиною бачили, як ні в чому не винних людей кидають до в'язниці через те, що підозрюють їх в неортодоксальності. Однак після повернення в Англію ми виявили, що безліч розумних і добре поінформованих спостерігачів вірять в найфантастичніші повідомлення газетярів про змови, зради і шкідництві, нібито виявило на московських процесах.

І я зрозумів ясніше, ніж коли б то не було, до якої міри погано впливає радянський міф на західне соціалістичний рух.

Тут я зупинюся, щоб пояснити моє ставлення до радянського режиму.

Я ніколи не був в Росії, і всі мої знання про неї обмежуються тим, що я прочитав в книгах і газетах. І будь у мене така можливість, я все одно не захотів би втручатися у внутрішні радянські справи: я не став би засуджувати Сталіна і його соратників тільки за їх недемократичні і варварські методи. Цілком можливо, що при такому положенні, в якому знаходиться країна, вони не могли вести себе інакше, навіть маючи найкращі наміри.

Але з іншого боку, для мене було вкрай важливо, щоб люди в Західній Європі побачили радянський режим таким, яким він є. З 1930 року я не бачив майже ніяких ознак того, що СРСР рухається до соціалізму в істинному розумінні цього слова. Навпаки, за всіма прикметами він перетворювався в ієрархічне суспільство, де у правителів так само мало підстав відмовитися від влади, як у будь-якого іншого правлячого класу. Крім того, робітники та інтелігенція в такій країні, як Англія, не можуть зрозуміти, що сьогоднішній СРСР сильно відрізняється від того, чим він був в 1917 році. Частково вони і не хочуть цього розуміти (тобто хочуть вірити, що десь дійсно існує соціалістична країна), а частково, звикнувши до порівняльної свободи і поміркованості в суспільному житті, просто не можуть собі уявити, що таке тоталітаризм.

Але треба пам'ятати, що Англія не цілком демократична країна. Це до того ж країна з великими класовими привілеями (і навіть зараз, після війни, яка кілька всіх зрівняла, з величезним розривом у доходах). Проте це країна, де люди кілька століть жили, не знаючи громадянської війни, де закони відносно справедливі, де офіційним известиям і статистикою майже завжди можна вірити і, нарешті, де меншість може мати і висловлювати власні погляди, не наражаючись на смертельну небезпеку. У такій атмосфері обиватель не здатний зрозуміти, що таке концентраційні табори, масові депортації, арешти без суду, цензура та інше. Все, що він читає про таку країну, як СРСР, автоматично перекладається в англійські поняття, і він наївно приймає на віру вигадки тоталітарної пропаганди. До 1939 року і навіть пізніше більшість англійського народу не мало уявлення про справжній характер нацистського режиму в Німеччині, а тепер перебуває під владою таких же ілюзій щодо радянського режиму.

Це принесло велику шкоду соціалістичному руху в Англії і серйозно вплинуло на англійську зовнішню політику. На мою думку, ніщо так не спотворило первісну ідею соціалізму, як віра в те, що Росія - соціалістична країна і всім діям її влади треба якщо не наслідувати, то знаходити виправдання.

Так за останні десять років я переконався, що якщо ми хочемо відродити соціалістичний рух, то радянський міф повинен був зруйнований.

Повернувшись з Іспанії, я вирішив викрити радянський міф за допомогою історії, яка може бути зрозуміла майже кожному і легко переведена на інші мови. Однак конкретні деталі історії мені не давалися, поки одного разу (я жив тоді в селі) я не побачив хлопчика років десяти, який гнав по вузькій стежині величезну упряжні Коні і бив її всякий раз, коли вона хотіла згорнути. Мені спало на думку, що якби такі тварини усвідомили свою силу, ми втратили б над ними владу, і що люди експлуатують тварин приблизно так само, як багаті експлуатують пролетаріат. Я став аналізувати теорію Маркса з точки зору тварин. Їм ясно, що уявлення про класову боротьбу між людьми - чиста ілюзія, бо, коли треба експлуатувати тварин, все люди об'єднуються проти них: справжня боротьба йде між людьми і тваринами. Вирушаючи звідси, вже неважко було вигадати історію. Я не сідав її писати до 1943 року, тому що весь час був зайнятий іншою роботою, що не залишала мені часу; а в кінці кінців включив деякі події, наприклад, Тегеранську конференцію, які відбувалися, коли я вже писав. Так що основні контури повісті я тримав у голові шість років, перш ніж взявся за перо.

Коментувати повість я не хочу; якщо вона не говорить сама за себе, значить, вона не вдалася. Але хотів би зробити два зауваження: по-перше, при тому, що багато епізодів взяті з реальної історії російської революції, вони представлені схематично і хронологічний порядок їх змінений; цього вимагала симетрія оповідання. І друге, згаяне з уваги більшістю критиків, можливо, тому, що я недостатньо це виділив. Дехто з читачів може закрити книгу з враженням, що закінчується вона повним миром між свинями і людьми. Мій задум був не такий; навпаки, я мав намір закінчити на гучного ноті незгоди, тому що дописував повість відразу після Тегеранської конференції, яка закріпила, як усім здавалося, найкращі відносини між СРСР і Заходом. Особисто я не вірив, що такі хороші відносини збережуться надовго, і, як показали події, які не дуже помилився ...

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?