Євросоюз проти "Газпрому": Брюссель хоче купувати газ з Алжиру

Євросоюз продовжує судомні спроби послабити монополію "Газпрому" на роль основного постачальника природного газу в Європу. У березні 2014 року, коли ЄС ввів санкції проти Росії, Брюссель вів закулісні переговори з Тегераном про масштабні постачання іранського газу в Європу. Після невдачі з Тегераном почалися спроби загравати з Алжиром. Наскільки реальною є перспектива витіснення російського газу алжирським?

Фото: REX

У березні 2014 року, після референдуму про приєднання Криму до Росії, Євросоюз почав гарячкові спроби позбутися від монополії "Газпрому" на постачання блакитного палива в Європу. Брюссель дав хід переговорів з Тегераном, який з натхненням сприйняв ідею будівництва газопроводу для масштабних поставок іранського газу на старий континент. "Іранський газ міг би стати майбутнім джерелом поставок до Євросоюзу", - заявив тоді єврокомісар з енергетики Гюнтер Еттінгер.

Ідея поставок іранського газу в Європу здавалася цілком реальною, так як в січні 2016 року за підсумками успішних переговорів міжнародної "шістки" з Тегераном Євросоюз скасував санкції проти Ірану і зняв обмеження на поставки іранської енергоресурсів на світовий ринок. Однак оптимізм Брюсселя з приводу іранського газу остаточно згас 16 серпня 2016 року, коли Тегеран дозволив російським ВКС використовувати свій аеродром Хамадан для бойових вильотів і нанесення ударів по терористах в Сирії.

В Європі зрозуміли, що з цього моменту Іран і Росія стали військовими союзниками на сирійському фронті, і в цих умовах Тегеран не почне газову війну проти Москви. Остаточно Іран пішов на альянс з Росією після сенсаційного успіху Дональда Трампа на виборах в США в листопаді 2016 року. 45-й президент США відразу оголосив Іран терористичною державою і прозоро натякнув на можливість нанесення військових ударів по Ірану. З цього моменту Тегеран перестав загравати з Брюсселем і пішов на військово-стратегічний союз з Росією. Єврокомісія зрозуміла очевидне: Іран втратив для Брюсселя роль можливого альтернативного "Газпрому" постачальника природного газу.

Але незабаром Брюссель знайшов нового партнера по газовому діалогу. На цей раз в далекій Північній Африці. Алжир був приємно здивований, коли в цю країну зачастили з візитами єврокомісари. Тема та ж: поставки газу в Європу. В даний час частка алжирського газу на ринку Євросоюзу становить лише вісім відсотків. В основному газ з Алжиру надходить в Італію, Францію, Португалію та Іспанію. І ось тепер в Брюсселі задумалися про те, щоб збільшити частку алжирського газу на європейському ринку і за рахунок цього зменшити енергетичну залежність від "Газпрому".

11 квітня 2017 року у Брюсселі відбулася нарада між главами енергетичних відомств Алжиру і ЄС, на якому обговорювалася можливість будівництва нових транспортних магістралей з цієї північноафриканської країни в Європу. Комісар ЄС з питань клімату та енергетики Мігель Аріас Кане заявив: "Поєднання географічну близькість і наявність хорошої інфраструктури для транспортування сировини з Алжиру в Європу робить його дуже привабливим для збільшення присутності на європейському ринку". У відповідь міністр енергетики Алжиру Нуреддін Бутарфа теж випромінював оптимізм: "Наша країна має намір збільшити поставки свого газу на європейський ринок".

Алжир, на відміну від Тегерана, готовий кинути виклик Москві. У 2001 році президент Алжиру Абдельазіз Бутефліка відвідав Москву і провів переговори з Володимиром Путіним. Але у Росії з Алжиром не склалися такі ж довірчі відносини, як з Іраном, хоча Москва недавно і домовилася про постачання режиму Бутефліки військової техніки на суму рівну семи з половиною мільярдів доларів.

Це частково пояснюється тим, що на зовнішню політику Алжиру серйозний вплив надає Париж, завдяки підтримці якого Бутефліка як ставленика алжирських генералів прийшов до влади в 1999 році. Франція досі розглядає його як гаранта стабільності, що протистоїть спробам ісламських фундаменталістів захопити владу в цій країні.

У березні 2016 року в Алжирі з візитом побував голова МЗС Росії Сергій Лавров, у ході якого він і його алжирський колега Рамтан Ламамра разом посадили "оливкове дерево дружби і миру". "Поки саджанець виросте, доведеться почекати", - пожартували вони. Дружба з Москвою - це добре, але при цьому Алжир не хотів би втрачати фінансову вигоду від газового співробітництва з щедрим Євросоюзом. Тим більше що розвідані запаси блакитного палива в цій країні складають 4,2 трильйона кубометрів, що дозволяє за умови солідних капіталовкладень ЄС істотно збільшити видобуток.

В даний час блакитне паливо з Алжиру в Європу йде по газопроводах Maghreb-Europe та Medgaz в Іспанію і Transmed в Італію, а також через мережу СПГ-терміналів. Незабаром очікується введення в експлуатацію нових комунікацій, зокрема, газопроводу Midcat, завдяки чому в 2018 році сукупний обсяг поставок в Європу складе 96 мільярдів кубометрів на рік. Для порівняння: в 2016 році обсяг експорту не перевищував 56 мільярдів кубометрів. За прогнозами експертів, завдяки інвестиціям ЄС до 2020 року обсяг видобутку газу в країні зросте до 115 мільярдів кубометрів.

Скептики стверджують, що перспектива витіснення позицій "Газпрому" в Європі за допомогою алжирського газу є маловірогідною. Для реалізації цієї амбітної мети Брюсселю треба переконати інвесторів на величезні капіталовкладення в алжирські родовища.

Однак інвестори не поспішають приймати рішення. Не в останню чергу тому, що 80-річний президент Бутефліка поки єдиний в країні лідер, здатний гарантувати стабільність. Наступника він собі поки не готує, і можлива смерть алжирського диктатора може викликати кризу влади і навіть повторення подій "арабської весни", що мали місце в Єгипті, Тунісі та Лівії.

Тим часом Нігерія і Марокко, натхнені переговорами Алжиру з ЄС, домовилися побудувати трансафріканское газопровід для виходу на ринок Європи. Ця транспортна артерія може зв'язати нігерійські родовища газу з країнами Західної Африки і Європою. В даний час через територію Марокко проходить трубопровід Магриб - Європа, що з'єднує алжирські родовища газу з газотранспортними системами Іспанії та Португалії. Цей газопровід проходить по дну Гібралтарської протоки.

Читайте останні новини Pravda.Ru на сьогодні