Крик лелеки ... Есе по вірша Анни Ахматової

Крик лелеки ... Есе по вірша Анни Ахматової "Я навчилася просто, мудро жити ..."
Я навчилася просто, мудро жити,
Дивитися на небо і молитися Богу,
І довго перед вечором бродити,
Щоб втомити непотрібну тривогу.
Коли шарудять в яру лопухи
І никне гроно горобини жовто-червоною,
Складаю я веселі вірші
Про життя, що гине, гине і прекрасною.
Я повертаюся. Лиже мені долоню
Пухнастий кіт, муркоче розчулено,
І яскравий спалахує вогонь
На вежі озерної лісопильні.
Лише зрідка прорізується тиша
Крик лелеки, що злетілися на дах.
І якщо в двері мою ти постукаєш,
Мені здається, я навіть не почую.
Травень, 1912 рік, Флоренція
Є думка, що вірші пояснювати не треба: читай, насолоджуйся ритмом, заучуй, сприймай, як сприймається, і досить. А вдивлятися і вдумуватися в кожне слово навіщо? Колись і в мене був такий же підхід до віршів, тим більше, що в мою молодість був важкий доступ до тлумачних словників та іншої літератури, що говорить про спосіб життя наших попередників. Але мені хочеться в першу чергу самій собі глибше розкрити все, що ховається за кожним словом у віршах, особливо улюблених мною. Мимоволі до них повертаєшся за цим знову і знову.
Так сталося і з віршем Анни Ахматової "Я навчилася просто, мудро жити ..."
Перше, на що звертаєш увагу, це велика кількість іменників. Іменники конкретні, які називають предмети, речі, явища, і абстрактні: небо, Бог, вечір, тривога; яр, лопухи, гроно, горобина, вірші, життя; долоню, кіт, вогонь, башточка, лісопильня; тиша, крик, лелека, дах, двері - 20 слів-іменників на 4 строфи, на 16 рядків ... Цей прийом якраз таки відповідає позиції акмеїстів: виразність, визначеність образів, зображення предметного світу, земної краси.
Есе дозволяє йти в роздумах над віршем довільно; я спробую йти вздовж всіх строф в тому порядку, як вони розташовані автором.
Лірична героїня довго бродить перед вечорами, "щоб втомити непотрібну тривогу". А де ж вона бродить? Хоча під віршем Ахматової варто вказівку на травень 1912 року, Флоренція, звичайно ж, опис природи, окремі деталі вказують на прогулянки в Царському селі, де жили молоде подружжя Микола Гумільов і Анна Ахматова в дерев'яному двоповерховому будинку, разом з матір'ю Гумільова, якій належав цей хата. В Італії молоді подружжя вирушило навесні 1912 року, а в жовтні, після повернення в Царське село, у Анни народився син, Лев Миколайович Гумільов.
Лопухи, гроно горобини жовто-червоною - це той фон, на якому протікала життя майбутньої поетеси в Царському селі. Сама Анна писала, що кропива і лопухи були її улюбленими рослинами з дитинства. Але найяскравішим індикатором на місце дії є опис вогню озерної лісопильні, маленького заводика з великим колесом. Озеро, а, значить, і ліси навколо нього, були необхідною умовою пильного виробництва в Санкт-Петербурзі, починаючи з указів Петра Першого. Швидше за все, мова йде про приватне лесопильне, вододействующіе пильної млині, що працює на воді і виробляє пилок (а не грубі) досить дорогі дошки для продажу на будівництво житлових будинків.
Так в дореволюційну поезію з образом лесопильни (дуже незвичайний, може бути, єдиний образ в російській поезії) входить і тема праці російського народу, що забезпечує дворянський клас всім необхідним для життя.
Зараз важко собі уявити, про яке яскравому вогні, запалюємо ввечері на вежі млина, йде мова. Навряд чи про електрику. Значить, ліхтар? .. Мабуть, робота ще триває, і тим, хто прямує до лесопильне, так само потрібен цей маяк.
Але вогонь на вежі, крім звичайного призначення, як би духовний орієнтир для письменниці, зігріваючий, заспокійливий і дає надію на порятунок від "непотрібних тривог" і її героїні, і їй самій.
До речі, коли я намагалася по пам'яті відтворити останню сходинку першої строфи "Щоб втомити непотрібну тривогу", то помилково заміняла дієслово "втомити" на "вгамувати", "загасити", "загасити", "вгамувати", І саме ця моя помилка допомогла мені побачити, наскільки точний дієслово автора: ні "вгамувати", "загасити", "загасити", "вгамувати" тривогу, мабуть, не можна, тільки "втомлювати" її потрібно через рух фізичне і через роботу думки.
Про що тривоги? Здається, що і про здоров'я, своєму і своїх близьких (вірші написані в травні, а в жовтні 1912 року біля Анни народиться син, недарма ж завершує вірш образ лелеки, що злетілися на дах). Думки про смерть від хвороби не могли не переслідувати: в 1896-му році померла чотирирічна молодша сестра Ірина (туберкульоз), в 1906-му старша сестра Інна (туберкульоз), проживши всього 21 рік. Уже лікувалася від туберкульозу і сама Анна. І передчуття її відносно близьких не були марними: з 1912 року по 1922 роки Анна втратить батька (хвороба), чоловіка (розстріл), старшого брата Андрія (добровільно пішов з життя), молодшу сестру Інну (туберкульоз). І це рідні люди, а скільки їх поранило серце передчасним відходом в поетичній і мистецькому середовищі (смерть Олександра Блока, яка збіглася з розстрілом чоловіка і загибеллю старшого брата, смерть Амедео Модільяні - все в 1920-му році).
Тому двічі використовуваний епітет у вірші про "життя, що гине" зовсім не випадковий, але незважаючи на свої прозріння, навіть поет все ж не може припустити таку ланцюг умертвий. Поки ще складаються "веселі вірші про життя, що гине, гине і прекрасною". І чималу роль тут відіграє православність Ахматової, спокійне ставлення до неминучої смерті - все у владі божій - про тимчасовість нашого перебування на прекрасній землі. У словниках є синонім до слова "веселий" - "не похмура», не обов'язково "радісний".
І лопухи в ярах (Анна, як ніхто, знала, що вони саме "шарудять" по ярах своїми дозрілими насінням в коробочках-кошиках, суцвіття реп'яхів), і горобини, опустили свої дозрілі жовто-червоні грона до землі, і все ще густий стройової ліс навколо північних озер, і пухнастий кіт, такий собі домашній психотерапевт, розчулено муркоче і лижущий долоню, і летить білий лелека, червононогий і червононосий, і думки про близьких і далеких людей - все це входить в поняття "прекрасне".
Крик лелеки, що злетілися на дах - апофеоз (розв'язка, кульмінація, прославляння) вірші. Вважається, що лелека вибирає собі місце для виведення пташенят в довго і ретельно строімого їм гнізді, тільки у хороших людей, і його приліт до них означає добрі вести, в тому числі і щасливе вирішення породіль. І, звичайно, на це надія і у автора вірша.
Однак в життєстверджуючу картину апофеозу раптом несподівано входить і тема потаємним любові, до пори до часу прихована від читача. Ось як можна ще, виявляється, писати про любов, практично нічого про неї не сказавши (крім останніх двох рядків), але приховавши роздуми і тугу про невірне коханого в усій тканині вірша.
Безсумнівно, цей прийом недосказанной наповненості, як відзначали сучасники Анни Андріївни, наприклад, К.И.Чуковский, належить до художнього відкриття поетеси:
І якщо в двері мою ти постукаєш,
Мені здається, я навіть не почую.
Звичайно, якщо не співвідносити зміст вірша з біографією Ахматової, можливі й інші трактування образу героїні і її любовної історії, але, безумовно, вибір нею зроблений, хоча тема тривоги, позначена на початку вірша, набуває додатковий сенс: тривога очікування стуку в двері того, як це бувало, не без чиєї "допомоги" героїня навчилася в результаті "просто, мудро жити".

І дійсно, яку ж мудрість слід витягти з пережитого: молитися Богу за всіх, що зробить в тому числі не вловлює поклик спокусника, жити тихим любов'ю до своєї землі і людям, далеким і близьким, і свято виконувати своє творче і материнське призначення.
15.12.2017
Білий лелека летить ... Фото з Інтернету

рецензії