Любов вустами дитини: дитячі висловлювання про кохання.

.
14 червня 2007

Наталя Корольова (Канада, Торонто): Любов вустами дитини.

Дорога Ольга, здрастуйте! Оскільки Ваш журнал - жіночий, значить, головна тема в ньому - любов. Висилаю дуже смішні і зворушливі вислови американських діточок, прочитані на іншому сайті і надіслані Людмилою Борінг. Це називається "Устами младенца ...." Аж плакати хочеться, як точно діти відчувають любов. Група професіоналів провела опитування серед дітей віком від 4 до 8 років: "Що таке любов?" Відповіді, які вони отримали, виявилися глибше і ширше, ніж будь-хто міг собі уявити. Судіть самі:

"Коли у бабусі почався артрит, вона не могла більше нахилятися і фарбувати собі нігті на ногах. Тоді дідусь став робити це для неї - весь час, навіть тоді, коли у нього самого почався артрит на руках. Це любов". (Ребекка - 8 років).

"Коли хтось тебе любить, то він вимовляє твоє ім'я по-особливому. Ти просто знаєш, що твоє ім'я безпечно у нього в роті". (Біллі - 4 роки).

"Любов - це коли дівчина надушівается, а хлопець - одеколоном, і вони йдуть на побачення і нюхають один одного". (Карл - 5 років)

"Любов - це коли ви їсте в Макдоналдсі, і ти віддаєш комусь більшу частину своєї картопляної соломки, що не змушуючи його ділитися з тобою своєю". (Кріссі - 6 років).

"Любов - це коли ти посміхаєшся навіть тоді, коли дуже втомилася". (Террі - 4 роки).

"Любов - це коли мама готує каву для тата, а потім, перш ніж дати йому, відпиває трохи, щоб переконатися, що смак у порядку". (Денні - 7 років).

"Любов - це коли ви весь час цілуєтеся. А потім, коли вже втомилися цілуватися, то все одно хочете бути разом і розмовляти. Мої мама з татом такі. Коли вони цілуються, аж противно". (Емілі - 8 років).

"Любов - це те, що є присутнім у кімнаті на Різдво, якщо перестанеш роздруковувати подарунки і прислухаєшся". (Боббі - 7 років).

"Якщо хочеш навчитися любити ще краще, то треба почати з такого друга, якого ти терпіти не можеш". (Ніккі - 6 років).

"Любов - це коли ти говориш хлопцю, що тобі подобається його сорочка, і тоді він носить її щодня". (Ноель - 7 років).

"Любов - це як бабуся і дідусь, які все одно дружать, навіть після того, як вони вже так довго знають один одного". (Томмі - 6 років).

"Коли мені потрібно було грати на піаніно на концерті, я вийшла на сцену і мені стало страшно. Всі ці люди в залі дивилися на мене, а потім я побачила тата, він посміхався мені і помахав мені рукою. Тільки він один робив це. Мені більше не було страшно ". (Сінді - 8 років).

"Моя матуся любить мене більше всіх. Хіба хто-небудь ще цілує мене перед сном?" (Клара - 6 років).

"Любов - це коли мама дає татові кращий шматочок курочки". (Ілейн - 5 років).

"Любов - це коли тато приходить додому спітнілий і неприємно пахне, а мама все одно говорить йому, що він гарніше, ніж Роберт Редфорд ". (Кріс - 7 років).

"Любов - це коли твоя собачка лиже тобі обличчя, навіть після того, як ти залишила її одну на весь день". (Мері Енн - 4 роки).

"Я знаю, що моя старша сестричка любить мене, тому що вона віддає мені всі свої старі сукні, а сама змушена йти і купувати собі нові". (Лорен - 4 роки).

"Коли ти любиш когось, твої вії ходять вгору-вниз і з тебе вилітають маленькі зірочки". (Карен - 7 років).

"Любов - це коли мама бачить тата на унітазі, але не вважає, що це огидно". (Марк - 6 років).

"Не потрібно говорити" Я люблю тебе ", якщо це неправда. Але якщо це правда - то треба говорити це дуже часто. Люди забувають". (Джессіка - 8 років).

І на закінчення. Автор і лектор Лео Бускаглія одного разу розповідав про змагання, яке йому випало судити. Метою змагання було знайти самого люблячого і турботливого дитини. Переможцем став 4-річний хлопчик, чий сусід, старий чоловік, недавно втратив свою дружину. Коли хлопчик побачив, що старий плаче, він прийшов до нього на подвір'я, забрався до нього на коліна і просто сидів там. Коли мама потім запитала його, що він сказав дядечкові, хлопчик відповів: "Нічого. Я просто допомагав йому плакати".

З повагою, Наталя Корольова, автор " канадського серіалу "

Відгуки на цей лист

Рубрика: " Росіяни в Канаді "

Листи надсилайте на адресу редакції - [email protected]

Elena H. (США): Питання про зміну статусу.

Доброго дня! Я вже рік живу в Америці, і дуже шкода, що не знала про існування вашого журналу, коли ще жила на Україні. Я хочу звернутися до вас із запитанням і сподіваюся отримати відповідь: може бути, у кого-то була така ситуація. Справа в тому, що моя дочка (18 років) приїхала в Америку по візі К-2 і не захотіла тут залишитися і оформити грін-карт. Але я сподіваюся, що можливо вона в подальшому передумає і захоче жити в Америці зі мною і моїм чоловіком (громадянином США). Її ставлення до Америки неоднозначне (багато подобається, багато - немає), але головна причина - вдома залишився молодий чоловік. Я не хочу на неї тиснути і наміри залишитися повинно виходити від неї, але в 18 років не завжди живеш розумом. Може бути, хто-небудь може мені відповісти на питання: чи зможе вона до 21 року знову в'їхати в країну і залишитися тут? Я знайшла посилання на форму I-130 (зміна статусу), але не зрозуміла - коли я повинна подавати ці документи: перед тим, як закінчиться її віза (віза дійсна до жовтня місяця, але їде з країни вона 4 липня); або коли вона вже вирішить остаточно переїхати в США (зрозуміло, на той момент їй не повинно бути ще 21 року). Мене дуже турбує це питання, оскільки кожна мама хоче бути зі своєю дитиною. Та й ситуація в Україні не зовсім стабільна. Будь ласка, якщо у кого-то був такий досвід - порадьте, що краще зробити. Заздалегідь дякую!

З повагою, Олена

Рубрика: " Росіяни в США "

Листи надсилайте на адресу редакції - [email protected]

Светлана_В .: Я люблю турка.

Добрий день. Мене звуть Світлана. Мені 22 роки. Рік тому в інтернеті я познайомилася з молодою людиною. Він з Туреччини. Живе в Стамбулі. Місяця через три нашого безперервного спілкування ми зрозуміли, що любимо один одного і не можемо жити одне без одного.

Ми спілкуємося з ним кожен день в інтернеті - і вдень і вночі, шолом смски, іноді розмовляємо по телефону, пишемо листи і, незважаючи на середнє знання англійської мови, з самого початку з півслова розуміємо один одного. Говоримо про всі речі на світі і ділимося всім.

Я ніколи не була така щаслива, як зараз, хоч ми і далеко один від одного і до сих пір не зустрілися. Ми побачимося з ним в серпні. З нетерпінням чекаю нашої першої зустрічі!

Може, комусь і здається, що такої любові не буває, але повірте - все можливо в цьому світі. Ми обидва серйозні люди, і повірте, що рік спілкування далеко один від одного - це важко, знаючи що ти не можеш просто обійняти коханого, але наша любов не закінчилася, а лише стала міцніше.

Він уже зробив мені пропозицію, і я погодилася. Ми присягнулися один одному завжди бути разом. У наступному році ми хочемо одружитися, і я поїду туди жити. Мені хотілося б побільше дізнатися про життя в Стамбулі і може хтось може розповісти подібну історію. Я буду дуже рада!

Заздалегідь вдячна.
Світлана

Рубрика: " Заміж за турка "

Листи надсилайте на адресу редакції - [email protected]

Katerina_V (Франція): Без флюорографії вид на проживання мені не отримати, але я вагітна. Що робити?

Доброго дня! Допоможіть будь ласка! Я російська, мені 24 роки, нещодавно
вийшла заміж за француза і в даний час живу у Франції. Відразу після весілля я подала документи в місцеву префектуру для отримання посвідки на проживання. Всі документи у нас в порядку, і скоро я повинна отримати посвідку на проживання. Треба буде пройти тільки медичну комісію.
Обов'язковою є проходження флюорографії. В даний час я
вагітна (12 тижнів). Дитина дуже бажаний - і для мене, і для чоловіка. На жаль, мені сказали, що без проходження флюорографії вид на проживання мені не отримати. Підкажіть будь ласка, чи є якісь нормативні документи або організації, куди я могла б звернутися за допомогою. Про шкідливі наслідки даної процедури для вагітних, думаю, знають всі.
Заранее спасибо, сподіваємося на вашу відповідь.

Рубрика: " Російські у Франції "

Листи надсилайте на адресу редакції - [email protected]

Надежда_К .: На публікації Ірини Клачковой "Записки про Канаду".

Добрий день. Хотілося б подякувати Ірину Клачкову за її серію заміток про Канаду в рубриці "Заміж за кордон". (2003-2004 рр.) Мені було дуже цікаво прочитати її враження про країну, яка, можливо, в недалекому майбутньому стане і моєю другою батьківщиною. Тепер багато проблем здаються не такими вже й нерозв'язними.

З повагою, Надія

Рубрика: " Імміграція в Канаду "

Maryna_H. (Англія): Відповідь на лист Наташі (Швейцарія): Заміж за іранця, представника віри Бахай - це вже дійсно небезпечно!

<Наташа_П. (Швейцарія): Заміж за іранця, представника віри Бахай - це вже дійсно небезпечно! Ольга, добрий день! У Вашої рубриці «Заміж за іранця» не знайшла нічого на тему заміжжя за представника віри Бахай. Поспішаю поділитися і застерегти дівчат від величезних проблем. У Швейцарії я познайомилася з хлопцем, вихідцем з Ірану, сім'я якого іммігрувала до Канади років 20 назад. Він закінчив один з університетів в Канаді і потім приїхав до Швейцарії на роботу, де працює вже років 8, і кар'єра у нього складається дуже вдало. Дуже прогресивний молодий чоловік. Одного разу, я запитала про його вірі сповідання. Він мені розповів, що його віра називається Bahai. Ось з цього моменту і почалися у нас розбіжності. Він не приймає Православ'я в принципі. Великдень, Різдво, Хрещення - для нього щось немислиме! Справа вся в тому, що це секта (якесь напрямок Ісламу), але він називає це справжньою релігією. Він постійно їздить на якісь навчання, тренінги - я просто в шоці від усього. Лікарі, друзі, колеги, будь-яке оточення - обов'язково повинно бути теж Бахай. Це страшно. Поступово я почала йти в тінь, практично вже розлучилася з ним, але це тривалий процес. А налякало мене ще й те, що він мені заздалегідь сказав, що якщо ми одружимося, народиться дитина, то я повинна буду забути про розлучення - це назавжди. Якщо ж все-таки ми розлучимося, то я ніколи не побачу дитини. У нього 3 паспорта - може виїхати в Канаду, а ще гірше, в Іран, і тоді все ... Дівчата! Будьте пильні! Це вже дійсно небезпечно! Любові всім і щастя! Наташа>

Шановна Наталія! Прошу Вас не заважати в купу релігійну приналежність і культурні звичаї вихідця з мусульманської країни, і не давати будь-якої релігії однозначно негативний відтінок. У мене зовсім інший досвід спілкування з представником віри Бахай. Чоловік моєї подруги, іспанець, підтримує Бахай - і ніяких тих страхів, що Ви розповіли, він не влаштовує. Він налаштований абсолютно мирно до людей в цілому без оглядки на їхню релігію, нікого не змушує вірити в те, у що вірить він сам, і не ходить на жодні збори. Просто живе за законами своєї віри, і намагається бути хорошою людиною. Тільки зовсім не п'є алкоголю, ось, мабуть, його єдина відмінність. Те, що Ви описали, це релігійний фанатизм, і страждають їм, на жаль, представники будь-якої віри, зазвичай люди емоційно слабкі і нестійкі. Таких найкраще уникати, бо це, на мою думку, одна з форм відхилення психіки. Коли людина повністю замикає себе на релігії і виконанні приписаних нею ритуалів, він іде від реальності все далі і далі, і потім вже не в змозі повноцінно спілкуватися з людьми, які не поділяють його одержимість. Мені дуже шкода, що у Вас був досвід спілкування з неприємною людиною, проте давайте бути справедливими і не гудити релігію або країну, грунтуючись виключно на одному епізоді з особистого досвіду.

Марина (Англія).

Наташа_П. (Швейцарія): Марина, дякую за лист. Відразу видно, що Ви не дуже віруюча людина. Бахай - це секта, а не релігія. У секту потрапляють різні люди, найчастіше, хороші, тому мій лист - застереження, а не паплюження віри, як Ви висловилися. Удачі вам!

Рубрики:
" Заміж за іранця "
" Росіяни в Англії "
" Русские в Швейцарии "

Марина (Канада, провінція Квебек): Відповідь на лист Олени з Підмосков'я про шлюби з темношкірими чоловіками .

<Олена (Підмосков'я): Мій лист адресовано, Наташі К. (Канада, Ванкувер), автору листа " Канада очима тієї, що прижилася ". У мене інша історія ... Я познайомилася з молодою людиною, він лікар-кардіолог і вчиться в Підмосков'ї ... Він закінчує 5 курс і вже у нього є місце роботи в Монреалі. Я все життя про це мріяла, зустріти люблячого турботливого людини, який буде перш за все поважати. Оскільки, як і у Вас, моє життя починається з нуля, тільки вже в 28 років. у мене син 3 роки, у них чудові стосунки, вони у мене завзяті футболісти ... Але при всьому при цьому, ця людина - афроамериканець , правда католик, для мене це важливо. Те, що наше життя неможливе тут - це од нозначно, менталітет маленького міста. Але як це сприймуть там? Змішана сім'я, діти-мулати, я погано собі це уявляю. Але і жити я тут більше не можу. Ви знаєте, російська душа - це звичайно добре, але поваги до неї ж дуже мало. Розкажіть, будь ласка, що Ви думаєте на цю тему. І пишіть взагалі як Ваші справи. чомусь з усіх листів, ваше найбільше мене зворушило. з повагою, Олена. PS Ольга! Мій лист можна опублікувати. Хочеться підтримки в даному питанні, все навколо налаштовані негативно. Кажуть, раз обпеклася, тепер мчиш на край світу, не доїдеш, не дійдеш ... А я боюся - раптом, це моя доля, а я втрачу шанс жити сім'єю через дурні страхів і забобонів, і вона мені більше ніколи не посміхнеться>

Олена, Ви все звичайно вирішите для себе самі, і якщо відчуєте, що з цією людиною вам все дарма (!), То ніякі труднощі не страшні - ні в Росії, ні в іншій країні. Монреаль - найбільше місто Квебека - єдиною франкомовній провінції Канади. Саме тут не рідкість змішані пари - як серед канадців, так і серед наших. У Канаді немає дискримінації за кольором шкіри, політкоректність тут іноді перехлёстивает в зворотну сторону.

Я знайома з двома змішаними парами, де дружини - росіянки, а чоловіки - африканці, які навчалися в Росії і на Україні, там і одружувалися (французький у них як рідний), тут вони відчувають себе вільно і комфортно. Один з них так і сказав, що навіть не думав, що зможе жити і працювати на американському континенті, використовуючи виключно свій французьку мову. Хоча тут трохи інший діалект, але це дрібниці.

Вразили мене їх діти-мулати, як ви говорите. Дуже добре виховані, і вільно, без акценту, які говорять російською мовою, тому що спілкування саме в цих сім'ях йде виключно російською. Діти вільно говорять на 3-х мовах, вчаться у французькій школі і вивчають англійську.

Звичайно, все йде від батьків, які розуміють, що такий величезний світ російської культури і літератури їх дітям ніхто не дасть. На допомогу цьому є російські дитсадки, недільні школи, клуби (наприклад, в університеті Конкордія) і т.д. А все англо-французьке - діти і самі у великій мірі і без сумніву візьмуть. Так багато значення цього надаю, бо знаю російські і змішані сім'ї, де діти не говорять по-російськи взагалі, тому що батьки перейшли з ними на місцеву мову з дитинства, а потім цим дітям набагато важче освоїти складний російський, як би їх не лаяли і вмовляли - їм простіше говорити так, як вони звикли. В одній родині мені так і сказали - "Ви говорите з ними по-російськи, вони все розуміють, тільки говорити не можуть". Для мене це здається величезною помилкою батьків, але зі своїми порадами не лізу, кожен виховує дітей по-своєму.

По-моєму, Вам не потрібно надавати значення як занадто захопленим, так і негативним відгуками про життя за кордоном. Приїхавши, ви самі відчуєте, як багато повернуто обличчям до людини, але благополуччя з неба не падає. Гроші потрібно заробляти, а для цього тут є всі умови, щоб вивчитися, убивши при цьому відразу двох зайців: 1 - місцевий диплом, і 2 - мова, коли вже не просто добре говориш, але і думаєш на ньому.

Олена, якщо Ви змушені будете відразу піти працювати, до цього теж потрібно бути готовою. Мене просто прибила цинічно кинута фраза однієї нашої співвітчизниці, що живе в Торонто: "Нам не треба битися за копійку ..." Яке зневага до простого людського праці! Дійсно, прикинутися інтелігентною людиною неможливо, хоч не вилазь з театрів і філармоній. Тут не треба бути психологом, щоб зрозуміти, що негативно відгукуючись про співвітчизників і країні (при цьому не забувши покласти паспорт благословенній Канади в кишеню), людина просто кричить про свої особисті внутрішніх проблемах, банально звинувачуючи всіх у заздрості, мабуть за старою звичкою.

Олена, не сприймайте все буквально, багато прочитане вами - це проблема конкретної людини. Не можуть мільйони людей різних національностей, які живуть за межами своїх батьківщин, бути нещасними. Навпаки, в інших країнах пишаються своїми колишніми земляками, не осоромити свою націю за межами Батьківщини. Жоден з справжньому багата людина тут не буде хизуватися своїм матеріальним достатком. А у місцевих французів є приказка, перекладається приблизно так "Ні сороміцької роботи, соромно не працювати". Підробляють все - старшокласники-підлітки, студенти (в тому числі з дуже багатих сімей), новоприбулі при необхідності.

Це не агітація, з коханим можна і потрібно бути щасливою де завгодно!

Щастя Вам і удачі!
Марина, Квебек.

" Росіяни в Канаді "

Іріна_М. (Гамбург, Німеччина): Чому у мене надіті «чорні» окуляри. Відповідь на лист " Іріна_Москва: Не у Аліні рожеві окуляри, а у вас чорні. Відповідь на лист Іріні_М. (Гамбург, Німеччина) ".

<Іріна_Москва: Не у Аліні рожеві окуляри, а у вас чорні. Відповідь на лист " Іріна_М. (Гамбург, Німеччина): Повернутися додому Ви завжди зможете, а кохану людину більше не повернете. Відповідь на лист "Аліна (Москва): Еміграція ". Шановна Ірина, чесно кажучи, не хотіла нічого писати на сайт, але побачила ваш лист і не могла стриматися. Я теж жила в Німеччині в зв'язку з браком в минулому, прочитала ваш лист і дуже здивувалася: таке враження, що ми з вами в різних країнах жили. Не розумію, як може бути таке враження від Німеччини. я закохалася в Німеччину з першого погляду, і плакала, їдучи, сприймала цю країну як казку, і до сих пір вона мені ночами сниться, і я пишу про неї вірші . Їхати не хотілося, але були на це причини. Якби не німецьку мову, який я ненавиджу у, і якби ми могли вільно жити, де хочемо, чи не залежачи від необхідності мати для цього візи, чоловіків і заміжжя, то я б вибрала цю країну (Швейцарія та Австрія практично те ж саме), хоча я була і в популярних у нас Італії, і в Іспанії, і багатьох інших країнах. Думаю, більшість живуть в цій країні і в інших країнах з вами не погодяться. Там, де я жила, ніхто повертатися не хотів, і мене тільки і закликали одуматися і не їхати. І різниця між Росією і Німеччиною величезна, це відчувається дуже сильно. Це не у Аліни рожеві окуляри, це у вас, здається, чорні. А почасти - ви, напевно, в невдалий місто потрапили, і Гамбург, може бути, відрізняється від більшої частини країни (я чула таку думку), це портове промислове місто зі своєю специфікою. Може бути, Гамбург б мені ночами не снився. Так поїздити по країні, подивіться хоч країну, де ви живете, не сидіть сиднем в одному Гамбурзі, і ваше ставлення зміниться. Не можна ж по одному місту (і специфічного) судити про всю країну. Хоча я розмовляла і з нашими емігрантами, там живуть, вони були задоволені життям і їхати не рвалися. Що до злочинності і сміття - ви, напевно, живете в районі кольорових емігрантів, там може бути так в великих містах. То чи не живіть там. А якщо жити в нормальних районах, то цього немає. Хамство і агресія, як ви самі визнаєте, лунають із боку емігрантів з СНД. Є також відмінність східної і західної частини (я жила в західній) - саме через соціалістичного минулого східній частині. Відмінності Німеччини і Росії відчувалися в перший же мій день в Німеччині, коли я зайшла в перший же туалет на бензоколонці на дорозі - у нас таких туалетів і в Ермітажі немає. І коли прийшла в першу ж - в непрестижному районі і найпростішу - поліклініку. І коли приходиш в будь-який магазин і спілкуєшся з продавцем. Альпійські пейзажі. Старовинні казкові середньовічні міста - замість радянських коробок. Більш життєві питання, крім пейзажів і архітектури - система соціального захисту одна з кращих в світі. Безробітні мають посібник, їм оплачується житло і медична страховка - де ви це в Росії будете мати? Мій розлучення і адвокат були оплачені німецькою державою - вам в Росії хтось буде це оплачувати? У нашому місті російські жінки вважали, що можна хоч вночі спокійно ходити. Ніхто при укладенні шлюбу мене в злочинності і проституції не підозрював, дивно все це чути. Ніхто з моїх знайомих емігрантів, з ким доводилося спілкуватися, з недоброзичливим ставленням і тим більше з нацизмом не стикався (що не означає, що його немає і ніхто не стикається, але не в такому великому обсязі, як ви говорите). Наші емігранти часто самі себе так бридко ведуть, що викликають негативне ставлення, цілком ними заслужене, часто соромно за кордоном за своїх співвітчизників. У чому ви маєте рацію - це в труднощі для емігрантів знайти роботу в Німеччині, а також в безробіття в даний конкретний момент, у зв'язку з об'єднанням країн, потоками емігрантів зі східної Європи і іншими обставинами. Але це вже інше питання, що не стосується оцінки країни. І це може з часом змінитися. Тим не менш, ви роботу маєте, і чимало інших емігрантів теж. Ми неодноразово можемо спостерігати, як одні і ті ж країни викликають зовсім різні враження - як за життя в них, так навіть в коротких поїздках. Тому що сприйняття країни залежить не тільки від країни, але і від людини теж, від його вміння бачити і сприймати об'єктивно - а також від його бажання сприймати об'єктивно, а цього бажання у деяких немає. Тому виникають такі різні враження і відгуки. А також від того, в яке місце він потрапив, ви явно потрапили просто в невдалий місто, нехарактерний для Німеччини в цілому. ІВА (Ірина) Афонская, Москва>

Привіт Ольга, Я отримала пару відгуків на мій лист для Аліни і вирішила доповнити мій лист про життя в Німеччині. Я цілком допускаю, що у кожного може скластися свою думку про життя в цій країні. Я тільки можу порадіти, що у багатьох дуже добре завершився процес адаптації, і вони змогли абсолютно інтегруватися в місцеве життя, відчувають себе за кордоном добре і затишно.

Описала я особисто мої враження, зумовлені специфікою моєї роботи (в промисловій зоні Гамбурга) та роботи мого чоловіка - на суді. Тому я можу робити висновки про рівень злочинності, відношенню до росіян і т.п. Вважаю, що моя особиста проблема полягає ще в тому, що я занадто добре розумію німецьку мову. Як би дивно це не звучало. Тому повідомлення в новинах, тон мови, коли говорять про росіян, про Путіна зокрема, публікації в газетах, репортажі про життя в Росії - сарказм і антиросійська пропаганда адресована для німецьких вух, побачити її іноземцю не так і просто. Я це ЧУЮ і БАЧУ - і це мене вбиває. Чує це мій чоловік і батьки чоловіка, які також добре володіють обома мовами.
Нікого не хотіла зачепити моїм листом, а просто пояснити, чому у мене надіті "чорні" окуляри.

З повагою,
Ірина

Рубрики:
" Росіяни в Німеччині "
" Статті і листи на тему іноземного заміжжя і життя російської еміграції "

Олена (Польща): Про становище нинішніх пенсіонерів в Німеччині. Відповідь на лист " Іріна_St. (Німеччина): Відповідь на лист "Олена (Польща): Турбота про старих і хворих батьків справа держави? ".

<Іріна_St. (Німеччина): Відповідь на лист " Олена (Польща) «Турбота про старих і хворих батьків справа держави? »: Я не перестаю дивуватися, як цілком, здавалося б, нормальні, недурні люди примудряються бачити дійсність немов у кривому дзеркалі. Так і хочеться запитати: з Місяця ви на нас дивитеся, чи що? Звідки ви берете всі ці фантазії? Буквально пару днів назад я відповіла на подібний лист Ірини М. (Гамбург), яка писала такі пристрасті про Німеччину, що, якщо б я не жила там вже 8 років, то просто подумала б, що важко знайти більш моторошну країну. А тепер - лист Олени, яка пише: <А найстрашніше для людини в ЗАХІДНОМУ СВІТІ - бути хворим і старим. Моя знайома працює в такому будинку для літніх людей в Німеччині вже третій рік - це не красиві санаторії, а фактично хоспіси для одиноких, старих і хворих людей, за якими нікому доглядати. Звичайно, вони нагодовані, чисто одягнені, затишні кімнати - але немає поруч рідних і близьких, наприклад дітей. Такі старі люди, живучи там, з часом втрачають здоровий глузд. Так що не варто покладатися на те, що за кордоном кожному забезпечена безтурботна старість, а тим більше емігрантові. З боку все красиво виглядає - і екологія (звідки вона в Європі?), І їжа (нічого натурального) і штучні посмішки сусідів. Тільки чомусь мільйонери з різних країн їдуть до нас у відпустки - в соснові ліси та на Байкальської озеро. Я б тепер ні за які гроші не хотіла зустріти старість на чужині, в найдорожчому і затишному будинку для літніх людей (і нікому цього не бажаю). На Заході просто страшний спосіб життя у людей ». Найдивовижніше, що такі листи пишуть люди, які виросли і прожили більшу частину життя в Росії або іншій країні колишнього СРСР. І після цього вони ще насмілюються говорити, що в Європі страшно бути хворим і старим. Так це в Росії страшно! У Німеччині люди похилого віку не просять милостиню, не вмирають з голоду на копійчаних пенсії, не позбавлені медичної допомоги, а мають безкоштовних доглядальниць, якщо їм це потрібно, безкоштовні ліки, якщо вони хронічно хворі, безкоштовні поїздки в санаторій. А ще для пенсіонерів організовують безкоштовні екскурсії, всякі зустрічі з кавою і т.д. Кажу з повною відповідальністю: моєму батькові 77 років, і у нього все це є (крім доглядальниці, яка йому, слава богу, не потрібна). Тепер з приводу будинків престарілих. Ну, про російські ми краще говорити не будемо, це просто соромно. А тут, як Олена правильно зауважила, вони мають чисті і красиві кімнати, медичну та іншу допомогу і не залежать від порядності своїх дітей. І чому це вони не мають рідних і близьких? Вони точно так само можуть приходити до своїх дітей в гості (і навпаки), як якщо б вони жили у своїй квартирі. Зате діти, по крайней мере, можуть не турбуватися, що у матері несподівано трапиться інфаркт або щось подібне, і ніхто їй не встигне допомогти. А якщо у людей похилого віку нікого немає, то він вже точно не помре на самоті в своїй квартирі. Я думаю, що здоровий глузд втрачають швидше російські люди похилого віку, які пропрацювали все життя, а потім кинуті напризволяще державою. Що повинні робити ті, у кого дітей немає або просто вони, вибачте, мерзотники? На кого їм розраховувати? І навіть в тому випадку, коли діти не кидають своїх хворих батьків, вони мучаться все разом в маленьких квартирах і, слава богу, якщо у дітей достатньо коштів, щоб оплачувати дорогі ліки. Виходить, що весь період старості у російських людей похилого віку пов'язаний з приниженням. І після цього хтось ще говорить про "страшний" західний спосіб життя. Правильно, Олена, навіщо вам зустрічати старість на затишному будинку для літніх людей? Ви буде тягнути копійчану пенсію на місяць, продавати газети у метро і радіти, якщо вам Ваш син або дочка надасть допомогу. Дай бог, щоб у вас були хороші діти! Саме на Заході я вперше відчула себе людиною, а не чимось, кому будь-яка продавщиця може сказати: "Вас багато, а я одна", або швейцар не пустить в ресторан, та ще й обхаміл або касирка опустить в касі перед носом табличку: "Обід". Скажете, я не права? Так ви напевно ще купу прикладів з власного досвіду можете привести. Звичайно, зараз в Росії часи змінилися на краще, але все одно, в основному, ставлення до людини не змінився. Я зустрічала досить наших співвітчизників тут, які отримують соціальну допомогу, безкоштовну медичну допомогу, доплату на ліки, але зайвий раз не скажуть "спасибі", вважаючи, що все їм тут повинні, а також розповідають на кожному розі, як тут все жахливо, і якими великими людьми були вони в Росії (на Україні, в Казахстані). Але чомусь ніхто з них не поїхав назад, все виключно з поважної причини. А в наші соснові ліси їдуть ті, хто любить екстремальний туризм. Чому б і ні, власне? Красиво, свіже повітря і повна відсутність цивілізації. Ірина (Німеччина)>

Доброго дня, Ірино!

Підбірка з офіційних джерел, датована 2005 роком. "Про становище нинішніх пенсіонерів в Німеччині існують дві протилежні думки. Одні вважають, що всі пенсіонери купаються в розкоші, роз'їжджають по курортам, і все це за рахунок нинішніх робітників і службовців. Інші запевняють, що на нинішню пенсію при всьому бажанні не проживеш. В окремих випадках це, можливо, і факт. Середньостатистичний пенсіонер на Заході Німеччини отримує, згідно зі статистикою, 978 євро в місяць, при прожитковому мінімумі - трохи більше 600 євро. Чверть 20-мільйонної прошарку пенсіонерів в Німеччині отримує понад 1200 євро, а ятая частина - менше 600.

У музей або в нічліжку.
Пенсіонерка Ельфріді Моосманн отримує 544 євро на місяць. На ці гроші вона повинна оплачувати квартиру, купувати ліки і продукти харчування. Гарячий обід вона купує за 2,6 євро в притулку для бездомних. За зниженою ціною, правда, вона має право купувати квитки в музеї та на спортивні заходи, а також на проїзд в деяких видах громадського транспорту. Але пільг стає все менше. Пенсії оподатковуються, заморожуються і фактично скорочуються. Зростають внески в страхові каси, платити змушують тих, хто за всю свою передпенсійного життя не встиг обзавестися потомством.

Солодке життя.
Вуличних протестів масштабу російських в Німеччині поки не було. Опитування показують, що більшість німців поки з оптимізмом думають про вихід на пенсію, коли вони зможуть, нарешті, "насолоджуватися життям". В середньому для цього в майбутньому необхідно, щонайменше, 2050 євро на місяць, вважає більшість нині працевлаштованих. Скромніше запити - у східних німців; більшого хочуть - державні чиновники. Але не для кого вже не секрет, що дуже скоро гарантується державою пенсія буде покривати не більше 57 відсотків майбутніх витрат. Звідки взяти другу половину на "солодке життя" в старості? Більшість з опитаних так і не змогли відповісти на це питання.

Дуже важливий елемент соціального благополуччя пенсіонерів в ФРН є лікарняні каси, які, однак, теж не вписуються в категорію пільг. Все своє трудове життя громадянин ФРН виплачує 10 відсотків заробітку в лікарняну касу. Вийшовши на пенсію, він залишається в лікарняній касі і продовжує платити туди внески в залежності від розмірів пенсії. Через лікарняну касу він отримує безкоштовне медичне обслуговування (за протезування зубів доплата від пацієнта 50 відсотків вартості, за кожен день в лікарні доплата 10-12 євро). Більша частина ліків за рецептом обходиться пенсіонерам не дорожче 10 євро за упаковку, однак деякі ліки (досить значний список) доводиться купувати за повну вартість. Ці посилення введені зовсім недавно. Раніше будь-які ліки через лікарняну касу коштувало максимум 5 євро ".

Ваш лист виглядає більш оптимістично.

Олена (Польща).

Рубрики:
" Росіяни в Німеччині "
" Інформація по країнам "

Ольга Таевская :В Іркутську нічні заморозки на початку червня закінчилися, і в вуличні вазони висадили квіти по всьому місту:

Іркутськ. Перехрестя вулиць 1-я Радянська і Грудневий подій. 8 июня 2007.

8 червня 2007 року Там же, на світлофорі, але вже без трамвая. Проїзд у трамваї - 6 руб. Проїхали.

8 червня 2007 року Іркутськ, вул. Грудневих подій, навпаки танка, - тут відкрився новий цілодобовий супермаркет.

8 червня 2007 року Самий центр Іркутська. Вулиця Леніна перед поворотом на вул. Горького.
Така парковка в центрі тепер частенько закінчується викликом евакуатора
і штрафмайданчику (якщо даішники побачать).

| Жіночий клуб