МІФІ, командування підводним човном, хрещення на глибині ста метрів

1. воїнство православне
2. молебень
3. Ті, хто в морі
4. Віра

Ієромонах Веніамін (Ковтун) за своє життя пройшов довгий шлях - від командира підводного човна до ченця в мордовському монастирі, від переконаного комуніста до віруючого. А виконавши його, знову опинився на підводному човні. Напередодні Дня підводника Правмір поговорив з батьком Веніаміном, який сьогодні ходить в море вже як військовий священик.

воїнство православне

- Батько Веніамін, в першу хотілося запитати: в чому полягає ваша робота, як священика, на борту бойового корабля?

- Знаходження на борту військового корабля священика Російської Православної Церкви - добра традиція російського флоту. З часів Петра I на наших кораблях, на великих кораблях, лінійних кораблях російського флоту завжди знаходився священик. Як правило, це був ієромонах. Тому що для білого духовенства тривале перебування на борту корабля в відриві від сім'ї, від матінки, від діточок, від приходу було дуже тяжким. І, як правило, вони просили через короткий час, щоб їх назад повернули, на землю грішну. Тому розвинулася традиція опіки флоту і моряків саме чернецтвом.

У цьому слухняності мною рухав такий інтерес: у військовослужбовців дуже регламентований робочий день. Коли вони знаходяться тут, на березі, то за розпорядком дня складно знайти час для пастирського спілкування - тільки після закінчення робочого дня затримувати, а мені цього не хотілося. І тому я порахував: море - це те місце, де можна постійно перебувати разом з ними, 24 години. І там є час, вільний від вахти, є можливість для розумного спілкування, для катехізаторській роботи.

Ну і десь мої сподівання виправдалися. Хоча в море все теж дуже зайняті - вахти, тривоги в будь-який час доби, в нічний, в тому числі - але бесіди зі священиком навіть вітаються командуванням. У тому плані, що священик, виконуючи обов'язки заступника командира корабля по роботі з особовим складом, має таку контролюючу функцію. Вона полягає не в тому, щоб робити зауваження, а в тому, щоб полегшити сам факт неспання хлопців на вахті. Вони несуть вахту цілодобово, і навіть нетривала розмова вносить елемент різноманітності, бадьорості духу, просто від сонливості навіть рятує.

- Скільки виходів в море ви вже зробили в якості священика?

- Три виходу. На підводному човні «Дмитро Донський», на човні «Олександр Невський» та на підводному човні «Северодвинск». Це обов'язок військового священика - участь в морських походах, берегових, польових і інших виходах, участь в навчаннях. Вона прописана в положенні про військове духовенство Міністерства оборони.

На містку в море на ТАРПК з командиром, капітаном 1 рангу Цибін Олегом Геннадійовичем

- В одному з інтерв'ю ви сказали, що воїнство повинне бути віруючим. Це - ваша позиція?

- Це глибоко сформулював ще Олександр Васильович Суворов : З невіруючим особовим складом йти в бій - одно самогубства. І він же говорив: невіруючого воїна вчити - все одно що іржаве залізо точити.

Дві третини успіху будь-якої битви залежать від духу воїнства. Тут не можна виїхати на одній технічній оснащеності і на справності зброї. Дух визначив результат багатьох битв - це думка мені доводилося чути навіть у стінах академії Генерального штабу з вуст наших високопоставлених воєначальників. А що з тими, у кого віри немає? З нього воїна складніше зробити, він не піде на амбразуру, не стане жертвувати собою.

- За вашими спостереженнями, особовий склад бойових кораблів - це сьогодні більше віруючі люди чи ні?

- Відсоток воцерковлених людей у ​​військах такої ж, як і по всій країні - середньостатистичний. Він не перевищує 5% - це люди, які регулярно ходять до церкви, причащаються, стоять служби. 87% - я в бригаді проводив анкетування - позиціонують себе як православні. Вони самі так пишуть: хрещені, православні. Але роль церкви у звичайній їхнього життя, в їх перебуванні на березі, на жаль, не висока. Як правило, тільки по великих святах вони заходять до церкви, їх воцерковленості недостатньо.

І в цьому - головна задача військового духовенства. Не стільки окормлення, скільки - місіонерство, катехізаторство. Відкриття всієї глибини православ'я, всієї важливості того, щоб у військах бути людиною, укріпленим християнської православної вірою.

- З вашого досвіду, наскільки моряки-підводники відкриті до місіонерства, до того, що є на борту священик? У вашій практиці були випадки звернення моряків в віру на кораблі?

- На борту двох підводних човнів мені довелося здійснити таїнство хрещення. У водах Білого моря були хрещені члени екіпажу і команди - небагато, всього четверо. Може бути, це і є відповідь на ваше запитання. Я розумію, хрещення - це тільки перший крок, і надалі від людини потрібно зміцнення у вірі, воцерковлення і зміцнення. Але цей крок був зроблений.

- Підводний човен в цей час перебувала на глибині?

- Так, були в підводному положенні - десь між 80 і 100 метрами.

молебень

- Батько Веніамін, а де на підводному човні можна проводити молебні? Для цього виділяють якесь спеціальне місце?

- Спеціальних місць немає. Молилися на ракетної палубі і в кают-компаніях. Кают-компанія - це не тільки місце, відведене для їжі. Тут офіцери відпрацьовують єдиний підхід до ведення морського бою, тут команда збирається в урочистих випадках. Навіть форма одягу в кают-компанії завжди підтримується відповідна - сюди приходять в кремових сорочках, а не в тій повсякденній формі, в якій несуть вахту. Самі по собі дух і традиція перебування в кают-компанії - вони вже відмінні від повсякденності. Але ось, наприклад, в кают-компанії підводного човна «Дмитро Донський» взагалі було чудово! Там святий куточок з подарунками з музею на Куликовому полі: ікона Божої Матері, зброя воїнів, які брали участь в битві Куликовській, щити - там справжній музей!

Молебень на Трійцю на ТАРПК "Дмитро Донський"

- Які ікони ви берете з собою в плавання?

- Беру ікони Спасителя і Божої Матері, і обов'язково - ікону святого праведного воїна Федора Ушакова, яку я привіз з Санаксарского монастиря в Мордовії. У Санаксаре знаходяться мощі адмірала. З благословення намісника Соловецького монастиря архімандрита Порфирія мені були дані частинки мощей святих Зосима і Саватія Соловецьких. Ось, разом з цими святими ми і вирушаємо в походи.

- Як складався ваш типовий день на борту корабля, який був розпорядок?

- Щодня я приходив на розлучення бойової зміни, вони проходять кожні чотири години. На розлучення ставлять завдання особовому складу, вахтовим офіцерам, інженер-механік. Якщо розлучення припадало на свята чи дні святих - кілька слів говорив про це, розповідав, кому можна підносити молитви сьогодні, чим прославився той чи інший святий, у кого сьогодні іменини, і що це означає.

Вночі обов'язково проходив по кораблю, розмовляв з вахтовими. І, як правило, моя поява зустрічалося сприятливо, навіть радісно. Вся справа в тому, що робота вахтового дуже монотонна. Екіпаж спить, а ти стоїш на посту і не маєш права нікуди відлучитися. Але справа в тому, що на сучасних підводних човнах немає необхідності невідривно стежити за якимись параметрами, стрілкою - такий операторської роботи немає. При цьому якщо виникне якась позаштатна ситуація, з'явиться запах гару або щось ще, її відразу самі собою виявлять органи чуття. Тому недовгий розмова не тільки не відволікає від вахти, а й навіть, в якійсь мірі, дозволяє зберігати пильність, відганяє сон.

У перископа на виході в море

Крім того, на кораблі завжди присутні цивільні фахівці. З ними розмовляли в неформальній обстановці - про різне, не тільки на церковні теми, але і на суспільно-політичні теж. Хочеться вірити, що бесіди ці теж були корисним для них досвідом - знайомством з практикою оцінки подій саме під християнським кутом.

- Батько Веніамін, а як дізнаються новини на підводному човні?

- Інтернету, звичайно, немає. Інформація дуже мізерна, з берега вона йде тільки по бойовим каналах, ці канали засекречені, обсяг їх обмежений. Але представники командного пункту розуміють, що в морі знаходяться живі люди, які цікавляться новинами - успіхами улюблених команд, наприклад, цікавляться, як Зеніт зіграв. Ця інформація дуже обмежено, але проходить.

У кают-компанії АПЛ "Олександр Невський"

- Ви брали з собою на борт багато літератури?

- Брав стільки, щоб був вибір. Багато взяв православних журналів, з календарями у свята і історичним датам. Святоотецьких літературу взяв. І так зачитував уривки з внутрішньої корабельної зв'язку.

- А самі що читали? Які книги брали для себе?

- Для себе брав батька Данила Сисоєва , Є у нього така книга «П'ять Огласительні бесід». Я знаю, що взагалі неоднозначне ставлення до Данила Сисоєву, і що говорять про його радикалізмі. Але по мені, він радикал не більш, ніж, скажімо диякон Андрій Кураєв. Кураєва я б більше остерігався. А до батька Данила у мене дуже тепле ставлення. Він був зовсім молодий священик, але скільки він вже встиг в себе увібрати і як щедро він міг цим ділитися!

Хресний хід підводників до храму праведного воїна Федора Ушакова Непереможного в день його пам'яті 15 жовтня 2013 р

Ті, хто в морі

- Батько Веніамін, розкажіть трохи про себе. Ви народилися в закритому ядерному центрі Снєжинську, в результаті стали командиром атомного підводного човна Північного флоту, а потім пішли в ченці - як це вийшло?

- Це все воля Божа. Після школи в Снєжинську, він тоді називався Челябінськ-70, я пішов до місцевої філії інституту МІФІ. І був у мене старший брат - він навчався в Тихоокеанському військово-морському училищі у Владивостоці. Зараз я думаю - все це неспроста, тому що в нашій родині завжди морська тема була присутня. Тато мій, Микола, Царство Небесне, був покликаний на флот перед війною, звільнився в 1946 році.

І ось у мого брата бронь була від армії, а він пішов, і потрапив у військово-морський флот. А вже там йому запропонували піти вчитися далі, і в підсумку виявився він у вищому військово-морському училищі. А я, навчаючись в цей час в МІФІ, став сумніватися в правильності свого вибору.

Мені потрапила до рук книга, називається вона «Капітальний ремонт». І там описаний розмова двох кузенів - один вже офіцер флоту, а другий людина цивільна, і він цікавиться чому кузен його пішов у флот. І той відповідає: знаєш, я зрозумів, що пороху мені не винайти, а тут - вони якраз перебували на палубі - тут все зрозуміло, дві щогли, три труби, вахту здав, вахту прийняв. Все чітко. Мені ця думка сильно запала. Тому що було ясно, чим наше Снєжинську підприємство займається - НЕ порох винаходить, а дещо потужніший. І навіть лаборанти там все з вищою освітою. І потрібно бути генієм, щоб щось нове, видатне в цій сфері винайти.

І тоді я атакував брата: хочу, мовляв, теж йти по твоїх стопах і бути моряком. А він мене почав від цієї справи відвертати. Ти не дивись, сказав, що ми тут такі гарні ходимо на підводному човні. Насправді, сказав він, ми тут оремо як трактористи. Він порівняв моряків з трактористами і думав, що через це вже точно примха моя пройде. Але я і не думав відстати від нього. І в підсумку довелося брату звернутися до начальника училища, отримати аудієнцію і в розмові з віце-адміралом передати моє звернення, лист.

Я на той час уже закінчив два курси МІФІ - а це був бренд, про нього знали всі - був в загоні, комісаром, все це була гарна характеристика. А в училище - там якраз почалися отчісленческіе мотиви. П'ятдесят курсантів вирішили відраховуватися. Тяготи і злигодні відвернули їх від мрії, від романтики, яка у них там десь свербить ... І брат мені написав: сам я виходжу на практику, а тобі дали добро, чекають, приїжджай.

- І ви, кинувши ядерну фізику, поїхали до Владивостока?

- Не відразу. Справа в тому, що в цей час в Снєжинську довелося мені зустрітися з випускником Севастопольського училища. Лейтенант, з кортиком, весь в білому. І ось мене представляють, і я йому розповідаю, що теж хочу у флот, їжу до Владивостока. А він мені каже: так що Владивосток, ось Севастополь! Коротше, поговорили ми, і поїхав я в Севастополь. Дійшов до начальника училища, на кафедру спортвоспітанія зайшов, і там мене швидко вирішили приймати, сказали - нормальний хлопець, нам такі потрібні - без іспитів брали.

І ось в останній момент, я вже здаю документи, і тут мені капітан першого рангу, один з викладачів училища задає питання: «Що, студент, на державні харчі потягнуло тебе?» І так мене це зачепило, що я, не роздумуючи, роблю три стройових кроку стройових до цього столу, на якому лежала вже моя залікова книжка, беру її і кажу: «Якщо ви тут служите тільки через харчів, то мені в одній структурі з вами не місце!». І після цього, так, вже поїхав на Далекий Схід. А звідти після навчання лейтенантом потрапив на Північний флот.

Мені запропонували самому вибрати, куди йти - як старшині відмінного класу. Мені запропонували: куди хочеш? Чорноморський? Будь ласка! Балтійський? Іди на Балтійський. А я вибрав Північний. Тому що Північний - був найсучасніший флот, це була колиска атомного флоту. Потрапив в гарнізон, куди прийшла найперша АПЛ.

- Багато морів пройшли?

- Атлантичний океан, Північний Льодовитий океан, Баренцове, Гренландское, Саргасове, Середземне моря. Під льодом був похід ... А в 1983 році про нас навіть в ЗМІ писали - ми дійшли до Куби, а по дорозі, в Бермудському трикутнику, відрубали американську акустичну антену, намотали її на гвинт, і пішли.

Неприємні ситуації теж були, змушували похвилюватися, але до критичних моментів не доходило. Підводні човни проекту 671, на одній з яких ми ходили, показали себе як одні з найнадійніших. На них не було аварій, пов'язаних із загибеллю членів складу.

Віра

- З якого моменту почався ваш прихід до віри?

- Перший сигнал був в 1989 році. Я був переконаним членом партії. І тоді все виписували товсті літературні журнали - «Зірка», «Современннік». В одному з них почали публікувати роман Василя Гроссмана «Життя і доля». І в цій книзі йде така паралель: з одного боку комуністична парадигма - Гулаг, табори, переслідування, а з іншого - фашистський терор. І ось ця паралель сталінізму і нацизму не тільки для мене, а й для багатьох моїх однолітків стала серйозним історичним відкриттям. І в цей же час пройшла публікація в журналі «Огонек»: там процитували Леніна - його слова про те, що ми повинні зараз якомога більше знищити попів. Я сприйняв цю жорстокість дуже близько до серця. Я пішов, знайшов цей том Леніна, за яким цитували, знайшов цю сторінку. І ось тоді у мене з'явилися перші великі сумніви в тому, що курс яким ми слідуємо, вірний і непогрішний. Зерно було кинуто.

У 1991 році, коли відбулися відомі події, я наказав замполіту зачитати мою заяву про вихід з партії перед строєм особового складу. Критичні моменти тієї влади були видні неозброєним оком: лицемірство, панство, корупція. Я не очорняти радянська держава. Там було і багато позитивних моментів: в побутових питаннях, в соціальних питаннях - піонерські табори, соціальна захищеність, медицина, освіта, перший супутник, який в 57-му році полетів ... Але в 1991-му році я здав партквиток, і тепер вважаю, що це була печатка антихриста, точно.

Восени того ж року у мене закінчувався відпустку, залишалися останні вихідні, і тут дружина запропонувала: поїдемо, охрестити? І я кажу: поїхали! Вона здивувалася. Я сам з неї хрест знімав, коли був старшим лейтенантом. Для мене це було несумісне - освічена людина і хрест. І вона не повірила: «Правда? Завтра? »І ми поїхали і похрестили.

- Що відбувалося далі?

- Через день я повинен був їхати. І я встав з ранку, сіл снідати як зазвичай. А тут дружина походить до мене і каже: «Забув, де ми вчора були? У церкві були. А що там тобі батюшка дав? »« Так, листочок якийсь дав », - відповідаю. А на тому листочку - ранкові молитви, і читати їх треба до сніданку. І я подумав: що ж, назвався грибом, лізь у кошик. З того дня став неухильно виконувати ранковий і вечірній правило, став молитися кожен день. Став причащатися, приїжджав в храм на ранкову службу, відстоював літургію. Приїжджав прямо в формі. І одного разу до мене батюшка підходить і запитує: а ви не хочете стати священиком? Я здивувався і кажу: так взагалі-то немає, у мене зі службою все в порядку, мені ще треба третю зірку отримати.

А в 1997 році мене перевели в Москву. І так вийшло, що в Москві розпалася моя, здавалося б, благополучна сім'я. І в той же рік я пішов в Свято-Тихоновський університет. Я пішов туди, тому що мені потрібно було систематизувати всі, що я прочитав з 1991 року - ми привозили з відпустки духовну літературу коробками.

Спочатку я ходив на заняття в Центрі духовної освіти військовослужбовців. Потім ми отримали скоринки катехитів, і я продовжив навчання. В цей же час служба в головному штабі ВМФ стала обтяжувати - це була вже така робота без виходу в море, зовсім інший стиль.

А ще в 1998 году я Вперше опинивсь в Санаксарського монастирі, де покоїться адмірал Федір Федорович Ушаков . Там я познайомівся з схіігуменья Ієроніма, духівніком монастиря. Він мене побачив у військово-морській формі на трапезі - я тепер розумію, що не так багато капітанів першого рангу моляться і причащаються - побачив і підійшов. Це був святого життя батюшка, і він, по всій видимості, молився за мене. Незабаром я вирішив, що буду звільнятися. А він мені: послужи ще рік. І я послухався. Послужив ще рік і написав рапорт про звільнення.

Це було немислимо - звільнятися в Москві. Тут була кар'єра, все, а я вирішив твердо - йду.

- У ченці?

- Навчання в Свято-Тихонівському привела мене в військовий відділ патріархії, мене там помітили і запросили в військово-морської сектор, де я три роки і пропрацював. І ось тоді вже став замислюватися про монастир.

Варіантів було кілька. Був московський Новоспасский монастир, я знав його намісника архімандрита Алексія (Фролова), який потім став архієпископом і недавно спочив на Костромській кафедрі. Але я подумав: в Новоспасский монастир не піду, це Москва, це місто. А треба - справжній монастир, щоб піти зовсім, піти зі світу.

Хресний хід підводників до храму праведного воїна Федора Ушакова Непереможного в день його пам'яті 15 жовтня 2013 р

Запрошували в Царський монастир під Єкатеринбургом - по духу він був мені близький, я дуже шанував царя ще до його канонізації, брав участь в хресних ходах, які з цього приводу проводилися. А ще був варіант - повертатися до Мордовії, в Санаксар, до адмірала Федора Федоровича. І ось так вийшло, що адмірал всі інші варіанти перетягнув.

- Але, правильно я розумію, море вас не залишало? Хотілося повернутися?

- Те, що чекає повернення на флот, я зрозумів, коли прийняв постриг. Сталося це в день підводника, 19 березня. Ніхто не знав, що це за день, намісник не знав. Це була третя або другий тиждень Великого Посту, хоча постриг зазвичай відбувається на п'ятій і шостій тижні, в кінці Посту. Це був єдиний постриг з порушенням цієї традиції за останні років двадцять. Мені сказали за день буквально: готуйся. Увечері, з 18 на 19, готуючись, я раптом чітко зрозумів: всі ці збіги неспроста, доведеться мені ще послужити флоту.

Хресний хід підводників до храму праведного воїна Федора Ушакова Непереможного в день його пам'яті 15 жовтня 2013 р

І так сталося, що в Санаксарського монастирі виявився мій товариш по службі, контр-адмірал Сергій Германович Куров. Він був в тих місцях у відрядженні, і йому запропонували з'їздити до Федору Ушакову, в наш монастир.

Ми не бачилися років п'ятнадцять, але я його впізнав одразу, і він мене. І ось ми сіли розмовляти, і в розмові якось само собою надійшло від нього пропозицію. На базі в Северодвінську відкрили посаду помічника командира бригади підводних човнів, командир готовий когось прийняти, але кого - сам не уявляє. «Підеш?», - запитує мене Куров. А я кажу: взагалі-то у мене послух. Але якщо призначать, відмовлятися не буду. Ось так і відбулося призначення. І з монастиря поїхав я знову в Северодвинск, вже священиком, і в цій якості, новому, знову зійшов на борт АПЛ.

Записав Михайло Боков