Росіянка проти окупації: Дитяча письменниця написала роман про Крим, за який її чекає в'язниця

Тетяна Журідова - громадянка Росії і дочка радянського військового. Більшу частину життя вона провела в Латвії, а останні п'ять років - в Криму. Тетяна і її родина не мали жодних ілюзій про життя на Росії і коли почалася окупація, не захотіли залишатися на "російської" території. Тим більше, що сина Тетяни - вченого-фізика, наполегливо запрошували на роботу в Арзамас, на військово-промисловий комплекс і вони обґрунтовано побоювалися, що його можуть викрасти.

Виїхавши з окупації, дитяча письменниця почала писати роман: "Вторгнення до Криму: споруд танками", заснований на реальних подіях. Закінчує вона його в таборі біженців в Німеччині, де сім'я намагається отримати притулок.

Тетяна намагається переконати німців, що в разі депортації на Росію її посадять до в'язниці за роман, в якому показана брехня російських ЗМІ про добровільне приєднання Криму, а сина змусять працювати на російський военпром.

Зараз вона публікує глави зі свого роману на Фейсбуці , А читачі дякують за правдиву розповідь і надсилають свої фото, зроблені на початку окупації.

журналісту Depo.ua Тетяна розповіла про те, чому вона, будучи за громадянством росіянкою, покинула Крим відразу після того, як він "повернувся в рідну гавань".

Роман "Вторгнення до Криму: споруд танками" - про початок окупації Криму очима двох російських військових, які приїхали "захищати росіян", і брата і сестру, які живуть в Криму і з жахом спостерігають за тим, що діється.

Про організацію мітингів

"Повернувшись на Батьківщину з Києва кримський" Беркут "зустрічали в Сімферополі і Севастополі. Новинний канал Криму" 15 хвилин "коментував зустріч в Сімферополі словами" радісна зустріч героїв на рідній землі ", проте в кадрі похмурі беркутівці не піднімали очей, видно, соромно їм було за то, що творили на Майдані, ось і йшли мовчки. Одна жінка середніх років довго, не зупиняючись, плескала і плескала в долоні, як за завданням, і обличчя у неї при цьому теж було зле і похмуре. А навколо і далеко - жодного цивільного, тільки ТІТУШКИ, радикали. З їхніх лав кілька раз вигукнули: "Слава" Беркуту! " Але навіть на ці крики ніхто з бійців не посміхнувся і не підняв голови. Зганьбили Крим!

У Севастополі "Беркут" зустрічали три десятка літніх жінок і чоловіків, кілька молодих девушек і хлопці в камуфляжі. Раптом одна пенсіонерка несподівано схопила мікрофон і заспівала: "Москва - третій Рим!", Голосно повторюючи це кілька разів. У неї тут же відібрали мікрофон, і її безглузді вигуки припинилися ".

Про роботу російських ЗМІ на півострові і російських міфах

"Московські тележурналісти явно не знали, що слово" націоналіст "в українській мові означає" патріот, який відстоює незалежність своєї батьківщини на її території "і зовсім не має того негативного значення, яке слово" націоналіст "має в російській мові - людина, що ненавидить інші національності "

"- ... Бендера" - такої людини немає. Глянь, це взагалі місто таке - Бендери! Город в Молдові.

- Чи не "Бендера", а "Бандера", - поправили його. - Не те шукаєш!

- Бандера є. Ось ... Степан Бандера - український патріот. Сидів всю війну в фашистському концтаборі Заксенхаузен. Посадили за те, що виступив проти Гітлера ... так ... в концтаборі загинули два його брата ... третій брат ще годину боровся з фашистами, але вони його вистежили і застрелили. Ого! - присвиснув Артем. - А чому ж тоді його називають фашистом ?!

Питання зависло в повітрі ".

Про те, як вели себе "нові росіяни"

"Конфліктний сусід з четвертого поверху, побачивши Ганну, раптом підскочив і зашипів їй в обличчя:

- Усе! Наші прийшли! Тепер тебе, латишкоє, жваво поставлять до стінки!

- Взагалі-то у мене російське громадянство, - холодно промовила Ганна, отямившись від несподіванки.

Цей сусід недавно у дворі стріляв з пістолета в її собаку Еммочка. Днем стріляв, на очах у дітей. Слава богу, що собака ухилилася, що він промахнувся!

- Як російське? ... Не може бути!

- Мій батько був військовим, офіцером.

- Як? .. Я думав, ти ж з Латвії ... там все фашисти ... - почав мимрити він, злякавшись.

- Коли недопалки припиніть з вікна кидати? У мене під вікном в палісаднику ваші недопалки. Постійно за вами прибираю, - Анна відвернулася з огидою ".

Тетяна писала цей роман з осені 2014 року. Задумала ще в Криму, писати почала в Латвії і зараз він майже закінчений.

"Мені хотілося розповісти правду тим, хто вірить, що кримчани хотіли" приєднання "до Росії. Не тільки росіяни, а й багато українців вірять, що кримчани все хотіли стати росіянами і раділи вторгнення, - говорить вона. - Навіть тут, в Німеччині російськомовні впевнені, що кримчани є російськими, ну так вони і приєдналися, а Путін тільки трохи допоміг. Коли я розповідаю, що російські військові оточили військові частини і не давали проносити їжу і воду, у людей шок! вони кажуть: а чому ж по телебаченню, за німецькими каналам нам не говорили про е ом? "

Тетяна за освітою - інженер, але завжди мріяла стати письменницею. У двохтисячному, в 47 років вона вступила в літературний інститут. навчалася у Михайла Лобанова , Каже - він вважав її дуже талановитою і був хорошим викладачем. Але ватником. Можливо саме Лобанов своєю поведінкою підштовхнув Тетяну до написання роману про окупацію Криму

"Він говорив, щоб я написала роман про те, як російських пригнічують в Латвії. Мовляв, після цього на Росії будуть друкувати все, що я пишу (Тетяна пише казки в стилі Андерсена, - ред). Я відповідала, що не пригнічують і зовсім відмовилася від теми. у 2014, коли я поїхала з Криму і летіла в Латвію через Москву, я зателефонувала Лобанову. Він, дізнавшись, що я з Євпаторії, відразу сказав: і в Латвії ви були в такий важливий момент і ось в Криму виявилися в момент приєднання до РФ. Яка у вас цікава письменницька доля! Ви так і не написали про утиск росіян в Латвії, так н пишіть тепер про те, як росіяни Криму хотіли на Росію. Станете знаменитою письменницею ".

За радянської влади наша співрозмовниця працювала інженером на заводі в Даугавпілсі, коли почалася перебудова, стала возити ризький трикотаж за кордон. Була в Польщі, але в основному - на Росії: Петербург, Мурманськ, Архангельськ, Нижньовартовськ, Сургут, Воркута. Виявилося, що будучи росіянкою, Тетяна насправді не знала ні справжніх росіян, ні справжньої Росії

"Ці російські сильно відрізнялися від людей в Латвії, серед яких я виросла. Я була вихована на російській мові і в російській культурі, але російські люди виявилися зовсім не такими, як я собі уявляла. Ми, наприклад, були виховані на тому, що за нами велика Росія, в якій все найкраще. Ми в це реально вірили! Однак кожна поїздка з ризьким трикотажем в черговий місто Росії відкривала щось нове. Виявлялося, багато тамтешніх людей вважають себе обдуреними, а Росію злиденній. Вони говорили мені "Ти не знаєш нашого життя "і запитували, чи правда, ч то в Латвії утискають росіян. Я відповідала: "Ні, не правда". Вони говорили: "Значить і в цьому нам брешуть". І зітхали осудливо, - розповідає вона. - Латиші стримані, спокійні, вдумливі. Задорнов їх оббрехав, мені це завжди боліло. За часів СРСР ми не вважали, що Латвія окупована, зрозуміли це, коли дізналися факти про пакт Молотова-Ріббентропа. Але себе окупантами все одно не вважали, адже ми хотіли жити у вільній від комуністів Латвії. Багато росіян стояли вночі на Домській площі , коли Латвія відокремлювалася. Такий був майдан. При відділенні нас, росіян, стали звинувачувати в окупації, але ми-то були вже іншими, не такими, як наші батьки. Багатьом було не по собі від цих звинувачень, боляче і по сей день. Думаю, Путін сильно скористався цим у своїх інтересах ".

У Латвії Тетяна, її брат і син були громадянами. Фіолетові паспорта. Це чудові паспорта, каже наша співрозмовниця, вони дають право на все, крім права голосувати. Можна було отримати і паспорт громадянина Латвії, здавши мовний іспит, але вона не хотіла, бо відчувала себе росіянкою більше, ніж латишкоє. І прийняла російське громадянство. Переконала це зробити брата і дітей. Знала б тоді, як гірко пошкодує про це через кілька років, коли російські війська Припруття "рятувати" її, і ще тисячі росіян, етнічних і по громадянству, в український Крим.

До Криму з Латвії Тетяна, її син та брат Павло перебралися в 2010 році і згодом осіли в Євпаторії - тамтешній клімат ідеально підходив Павлу (він має інвалідність і майже не ходить). Брат був на межі смерті, але в Криму йому полегшало, знову почав їсти, цікавитися життям. Сім'я орендувала квартиру, Тетяна доглядала за братом, писала і видавала дитячі книжки , Разом з Павлом вони писали іронічні розповіді, публікувалися в Криму. Мріяли згодом купити собі в Криму житло. У Латвії квартиру продали і згодом дуже шкодували, тому що з нею втратили і постійний вид на проживання.

А він дуже знадобився б восени 2014 го, коли сім'я, рятуючись від окупації, знову опинилася в Латвії. У Криму їх ніхто не переслідував за політичні переконання, тому сиділи тихо. Ось тільки за Дмитром - сином Тетяни, почали полювати російські вербувальники. Вона до цих пір впевнена, що вони хотіли його викрасти, щоб працював на військово-промисловий комплекс в Арзамасі.

Дмитро Журіда - фізик, фахівець в області високих енергій. Захистив кандидатську, працював в університетах Тайваню, Італії, в США і Польщі. А коли він ще вчився в МГУ, їх возили в Арзамас на екскурсію.

"Там закрита зона, колючий дріт, на вишках - автоматники. Тамтешні працівники шепотіли під час екскурсії студентам:" Біжіть звідси якомога швидше. Звідси не вирватися! "- розповідає Тетяна. - Син приїхав під страшними враженнями. А зараз Путін збирає вчених по всьому світу в той Арзамас - якийсь американський генерал говорив на весь світ, що йому потрібно якусь зброю доробити і ніяк не виходить . і ось, до Діми приїхали вербувальники, умовляти його поїхати туди на роботу. Ця вербування більше була схожа на викрадення, яке я їм зірвала. Спочатку один з колишніх однокурсників сина написав йому на "Фейсбуці", що їде з дівчиною подивитися Латвію і хоче зустрітися. Син зібрався на вс Треч, а я в останній момент нав'язала до них. На зустріч прийшли двоє чоловіків, ніякої дівчини не було. У обох - величезні рюкзаки, ніби збиралися ночувати в лісі (там до Білорусі 20 хвилин машиною). Коли побачили мене - розгубилися і завзято звали нас в кафе, "кави попити, пива попити". кафе вибрали біля автобусної станції, звідки йдуть рейси на Білорусь. Я впевнена, що сина хотіли в кафе підпоїти, посадити в автобус, а в Білорусі, десь в лісі, "переконати "його підписати контракт на роботу в Арзамасі. Але через мене зірвалося, вони обмежувалися розмовами. Вони говорили, що він дуже затребуваний фахівець, пропонували роботу, сказали, що його сім'я може жити в Сарові (селище поблизу Арзамаса, - ред) і не виявиться в бідності. Син відмовився. Тоді ці типи стали лякати, мовляв, ти ніколи не отримаєш ніякої роботи ніде, крім Росії. Сам потім будеш проситися. Ми відразу звернулися до спецслужб Латвії, написали заяву про те, що планувалося викрадення сина. латиші поставилися дуже серйозно і запропонували політичний притулок ".

Тоді, каже Тетяна, вони відмовилися від притулку, тому що синові прийшло запрошення на роботу в університет в Катовіце (Польща), і вся сім'я переїхала туди. Не хотілося залишатися в Латвії і жити на соцвиплати.

Коли контракт закінчився, Дмитру запропонували роботу в Німеччині, в Майнці. Тетяна дуже зраділа.

"Я подумала - це перст божий! Я знала, що якщо один член сім'ї працює в країні, то іншим дають притулок, якщо є причини. І вважала, що у мене причина є - моя книга, яка на Росії потрапляє під статтю про екстремізм, - розповідає Тетяна. - Однак роботу син не отримав і ми подали на притулок. Підстава - загроза нашому житті, здоров'ю та свободи, якщо ми опинимося на Росії. Є женевська конвенція, за якою людей, яким загрожує небезпека на батьківщині, не можуть вислати туди , а тільки в третю країну, яка їх не видасть ".

Але надії Тетяни зазнали краху - на відміну від Латвії, перераховані підстави німцям здалися непереконливими. На їхню думку, Дмитро на Росії має можливість уникнути небажаної роботи. Роман Тетяни поки не видано. Тепер вони шкодують, що ні попросили притулку в Україні, яку за 5 років полюбили більше, ніж країну, яка видала їм ті кляті паспорта.

З 10 липня Тетяна, Дмитро і Павло поневіряються по таборах біженців. Спочатку в Гессені, в таборі біля вокзалу, там були хороші умови і добре ставлення, але потім їх перевели в Ротенбург-на-Фульді, де живуть біженці з Афганістану, Сирії, Сомалі. Тетяна каже, що ставлення до біженців тут зневажливе, умови суворіші. Не можна виїжджати на відстань понад 30 км від табору без письмового дозволу начальника табору.

Так як вони вже подали документи на надання притулку, самовільно покинути Німеччину і виїхати в іншу країну тепер не можуть. Один відмова в наданні притулку отримали, подали апеляцію. Тетяна авральними темпами дописує роман про окупацію Криму, щоб видати його і переконати європейців - їй і її сім'ї зовсім не можна тому, на Росію. Каже - соромно видавати сирий текст, але він поки став єдиною соломинкою, за яку може вхопитися сім'я.

До речі, весь гонорар від книги про Крим, коли вона буде видана, Тетяна хоче перерахувати на потреби української армії.