Скажи мені, хто твій друг ...

Прочитав на сайті «Єврейського Миру» відгук журналіста Арнольда Малієвського на мою статтю «Тінь на тин», в якій я невтішно відгукнувся про статтю Олександра Янова «Чому я буду голосувати за Обаму», рушать на американський електорат за посередництвом російської преси. Не скажу, що наклеп пана Янова на республіканців, яку я назвав рецидивом радянського агітпропу, з'явилася суттєвим фактором передвиборчої боротьби, але кого-то він, можливо, загітував проголосувати невірно. Ну що ж, як то кажуть, будуть лікті кусати.
«Якби ви, пан Іцкович, - пише мені пан Малієвський, - назвали свою статтю якийсь інший банальної приказкою, наприклад« Кінь про чотирьох ногах ... »або навіть« І на стару буває ... », я б вас беззастережно підтримав ».
Як театр починається з вішалки, так стаття починається з назви. Чому я назвав свою статтю «Тінь на тин», а не так, як Ви, пан Малієвський, мені порекомендували? Тому що «тінь на тин» - це в російській мові ідіома, якій називають возводимую на кого-то наклеп, наклеп. Саме зловмисної наклепом мені здалося зміст вищеназваної статті пана Янова. А раз так, то варіанти назв, запропоновані Вами, мені, вибачте, не підходять.
Ваші варіанти про коня, який, буває, спотикається, або про стару, з якої трапляється помилка, очевидно, виходять з поставленого Вами пану Янову «медичного» діагнозу. Відповідно до Вашої версії, злий жарт з Вашим другом зіграла його довірливість до ліберальній пресі США, навіть Вас, як Ви пишете, що потрясла. Ви наполягаєте на тому, що Ваш друг лише останнім часом, заразившись лівизною від американської ліберальної преси, захворів горезвісної «дитячою хворобою лівизни» і в хворобливому стані спіткнувся, але, на Вашу думку, «це ніяк не може кинути тінь на всю попередню життя ... легенди дисидентського руху 70-х ».
«Легендою дисидентського руху 70-х» Ви назвали Олександра Янова, пославшись на лежачу перед Вами якусь «московську афішу 90-х». Знаєте, в «Тлумачному словнику російської мови» є кілька значень слова «легенда», в тому числі і таке: «вигадані відомості про себе у того, хто виконує секретне завдання». Зараз тут серед «наших» можна зустріти чимало «легендарних» в зазначеному сенсі.
Так ось, викладаючи зміст моєї статті, Ви, пан Малієвський, на жаль, його неприпустимо спотворили. Думка про те, що «режим Брежнєва дав можливість Олександру Янову перебратися в США і пропагувати тут благодіяння того режиму», як Ви знаєте, належить не мені, а Борису Парамонова, статтю якого «Парадокси та комплекси Олександра Янова» я цитував. Стаття ця була опублікована в журналі «Континент» ще в 1979 році. Її і зараз можна прочитати. Так що ж виходить, пан Малієвський, чому Ви промовчали про статтю Бориса Парамонова? Або він, історик і знавець дисидентського руху, був, як Ви висловлюєтеся, «не в темі»? Ви «в темі» і теж дисидент, а він «не в темі»?
Багато що з того, що наговорив пан Малієвський в своїй статті, не має до мене жодного відношення. Мене, наприклад, абсолютно не цікавлять і тим більше не переконають вигадки про когдатошніх друзях пана Янова з переліком милозвучних прізвищ, сяйво яких могло б створити йому якийсь німб святості. Не вірю, сказав би вже згаданий Станіславський.
Але на назву статті пана Малієвського - «Янів мій друг і істина ...» - не можна не звернути увагу. Особливо після того уваги до назв, яке продемонстрував мій опонент. Його назва незрозуміло. Можна припустити, що Янов не тільки його друг, але ще і його істина. Але що тоді означає крапки? Тут якась недоробка. Напрошується сократовская фраза про Платона, але союз «і» втерся невпопад, а треба б «але»: «Янів мій друг, але істина дорожче». Якби це відверто мав на увазі автор статті, то я б його, як він відносно мене висловився, «беззастережно підтримав».