Щури біжать з корабля

Щури біжать з корабля Грегорі Дуглас

За версією радянських офіційних джерел, шеф гітлерівської таємної поліції, кат Генріх Мюллер, загинув. Однак обставини, місце, час його загибелі ніхто ніколи не уточнював. Це свого часу породило масу найнеймовірніших чуток, зокрема, про те, що Мюллер працював на одну з великих антигитлеровских розвідслужб.

І ось в 1995-1998 роках в США виходить серія книг збирача документів з історії Німеччини Грегорі Дугласа під назвою «Шеф гестапо - протоколи допиту Генріха Мюллера в 1948 році». З матеріалів, які увійшли в серію, слід, що шеф гестапо зумів в останні дні квітня 1945 року сховатися в Швейцарії, жив там майже три роки під ім'ям чи Шварца, то чи Шварцера. А в 48-му протягом декількох місяців давав свідчення представникам контррозвідки армії США. Допит цей передував переїзду Мюллера в Штати, де він став співробітником ЦРУ, в 1958 році вийшов на пенсію, помер в 82-м і похований в Каліфорнії.

Американський видавець стверджує, що на появу першої книги негайно послідувала негативна реакція з боку ЦРУ і осіб, пов'язаних з цим відомством. Але офіційного спростування не з'явилося ...

Зараз книгу Грегорі Дугласа готує до друку видавництво «Колекція« Цілком таємно ». А ми публікацію фрагментів з цієї книги починаємо з голови, що розповідає про втечу шефа гестапо з Берліна.

Співрозмовник. Я хотів би задати вам кілька питань з приводу вашого втечі з Берліна. У нас є деякі повідомлення про те, що ви робили в останні кілька днів, і для наших взаємин життєво важливо підтвердити або спростувати ці повідомлення ... Почніть, будь ласка, з того моменту, як ви залишили Берлін, і розповідайте далі якомога більш детально, навіть по хвилинах, якщо в цьому є необхідність.

Мюллер. Зрозуміло. Якщо ви дозволите зробити деякі помітки, щоб освіжити мою пам'ять щодо дат або часу, я почну прямо зараз.

С. Може бути, вам знадобиться ще папір, крім тієї стопки, що лежить перед вами?

М. Цього достатньо, спасибі ... Дозвольте мені почати з того моменту, як я покинув Берлін. 29 квітня я дуже рано пішов з канцелярії, потім переодягнувся в форму майора військово-повітряних військ - нібито я був прикріплений до Міністерства цивільної авіації в якості спеціаліста з легких літаків. Адже я мав льотну підготовку і ще підготовку по обслуговуванню літаків. За механічної частини. Я не збирався летіти сам, у мене був пілот, офіцер служби безпеки, який складався також і в повітряних військах і мав дуже великий досвід управління всіма типами сучасних літаків. Коли я вперше заговорив з ним про свій план, а це було в 1944 році, він висловив тверде бажання працювати зі мною. Я протягом деякого часу користувався його послугами, щоб перекидати агентів в Швейцарії і назад, і за весь проект в цілому відповідав особисто він. Ми могли, звичайно, засилати агентів і за більш доступними маршрутами, але іноді було бажано, щоб вони минули митний контроль. Ця людина сам розробляв маршрути і переправляв людей. Але зараз я не хотів летіти прямо до Швейцарії, тому що у німецького літака, який опинився в повітряному просторі цієї країни, неминуче виникли б проблеми, якби його виявили швейцарці або хто-небудь інший. Тому краще було приземлитися відразу біля кордону, а потім перетнути її пішки. Пілот ...

С. Чи не могли б ви назвати його ім'я?

М. Немає. Він надав мені величезну послугу, і у мене немає причин накликати на нього неприємності.

Так ось, він підготував літак «Storch» - легкий зв'язковою і кур'єрський літак, оснащений радіо, дуже надійна машина, якій для зльоту потрібно всього 50 метрів і для приземлення 130 метрів. Пілот уже користувався таким багато разів і був абсолютно переконаний, що це саме те, що нам потрібно. Літак брав на борт двох чоловік і сякий-такий багаж. Цей «Storch» належав парку рейхсфюрера СС, але того дуже часто не було в Берліні, так що літак, повністю споряджений, стояв в резерві. З технічної точки зору він був в першокласному стані. У нього були і додаткові баки, які давали нам близько тисячі кілометрів, а оскільки потрібно було подолати відстань лише близько 750 кілометрів, палива, відмінного палива, нам вистачало з надлишком навіть на випадок будь-яких непередбачених обставин.

Росіяни в той час вже майже захопили урядовий квартал і вели бої на південному березі Шпреє навколо будівлі рейхстагу. Ми відірвалися від землі близько 23.00 з дороги в Тьергартене. Озираючись назад, скажу, що це була найгірша частина польоту. У цьому місці йшли запеклі бої і артобстріли, так що не було ніякої впевненості, що нас не зіб'ють або що дорога в останню мить не злетить у повітря. Місто було в основному затемнений, але на півночі і на півдні небо трохи світили пожежами. Пілот став перевіряти дорогу, і хтось із наших солдат запитав його, що це він робить. Але пілот вмів спілкуватися з людьми і навіть змусив кількох солдатів відтягнути з дороги повалене вибухом дерево, щоб ми злетіли. Без сумніву, це був найнебезпечніший момент.

Літак швидко набирав висоту, і ми майже відразу виявилися вищими дерев. Піднявшись ще, ми змогли побачити, як прямо внизу під нами йде бій. Можна було без всяких перешкод бачити спалаху знарядь і чути гуркіт, заглушає шум двигуна. У цьому літаку пасажир сидить відразу позаду пілота, а кабіна влаштована так, що легко можна дивитися вниз.

Другий неприємністю, крім наземного вогню, була радянська авіація. Уже деякий час не було бомбардувальних нальотів на Берлін, бо російські вели бої в місті, а оскільки американці і британці ніколи не працювали прицілюватися, коли скидали свої бомби, вони бомбардування вирішили припинити. Боялися знищити цю жменьку радянських. Тепер-то вони, звичайно, із задоволенням розбомбили б Москву і назвали б це помилкою пілота.

Ми полетіли на південний захід, щоб покинути межі міста. Пам'ятаю, як я подивився вниз вправо і побачив три російських винищувача, що летять на північ. Тільки тіні в світлі спалахів від пострілів. Це були єдині літаки, які ми побачили за весь політ, але це видовище нас не обрадувало. Нам потрібно було летіти на південний захід, а потім на південь в сторону Белица. Після Белица ми полетіли на Хемніц. Під нами були російські, і додаткову тривогу викликало те, що нам могла знадобитися аварійна посадка. На щастя, цього не сталося, і від Хемница ми полетіли прямо на Зальцбург. Небо майже суцільно затягло хмарами, і погода внизу була неважлива, але ми летіли вище. Велику частину часу землі не було видно, і, звичайно, поки під нами була німецька територія, всі вогні внизу були погашені, так що всю дорогу ми летіли за приладами. Пілот розумів по-російськи і по-англійськи і майже весь час слухав радіо. Досить часто він обертався до мене і повідомляв який-небудь уривок підслухана інформації. Це все були погані новини, але ні слова про які-небудь літаках в повітрі або вказівок на те, що американці збираються злітати. Поки ми просувалися на південь, пілот прослуховував їх ефірні хвилі, намагаючись почути якісь переговори, але це сталося тільки один раз, і то нічого важливого. Від Зальцбурга ми повернули на південний захід - до Інсбруку, а потім попрямували майже строго на захід, до східного кордону Швейцарії. Небо на сході почало світлішати, і хмари не закривали місце нашого приземлення, яке знаходилося приблизно в п'яти кілометрах від кордону. По суті, єдиний спосіб потрапити туди - тільки прилетіти на вертольоті, яких у нас тоді було кілька, або на літаку типу «Storch». Пілот хотів приземлитися так, щоб не запалювати посадкові вогні, і зробити це він зміг десь після 04.00 годин. Після того як ми приземлилися, я вибрався слідом за ним назовні, і ми закотили літак під дерева, в укриття, яке він приготував раніше, коли таємно привозив сюди агентів. Ми переодяглися, змінивши форму військово-повітряних військ на цивільний одяг. Я запасся документами для нас обох, підтверджували, що ми є громадянами Швейцарії. А пілот, крім того, говорив на швейцарсько-німецькому діалекті, яким дуже важко опанувати, і в разі необхідності він повинен був вести всі переговори. До речі, він насправді жив в цій країні до війни.

С. Він швейцарець?

М. Ні, саксонець, але ви ніколи не здогадалися б про це, почувши, як він говорить зі швейцарцями. Під маленьким навісом за деревами у нас був захований мотоцикл з коляскою зі швейцарськими номерами. Ми поклали речі в коляску, я сів на заднє сидіння, і ми поїхали через ліс. Подорож через кордон і вниз по схилу гори було дуже цікавим. Це була стежка контрабандистів, яку ви не змогли б розгледіти ні з повітря, ні навіть стоячи на ній. Пілот піднімався і спускався по ній безліч разів, але я не хотів би спробувати зробити це сам, хіба тільки якщо б з глузду з'їхав ... Зрештою ми вибралися на якусь дорогу, і на цьому труднощі закінчилися. Я помітив, що навколо було дуже мало народу, і коли я сказав про це вголос, пілот відповів: «Звичайно, генерал, адже сьогодні неділя!» - я в ці дні зовсім втратив лік часу. Було так дивно їхати через села, не зворушені бомбардуваннями і без будь-яких слідів військової присутності. Навіть пізніше, коли я вже звик до цього, дивно було чути сирен повітряної тривоги або розривів падаючих бомб.

С. Чи не могли б ви сказати, де ви перебували?

М. У пілота був маленький будиночок на великому озері. Ми прибули туди після приємної поїздки на автомобілі до Вадуца і ще трохи далі вздовж Боденського озера. Подивіться на карті. Після цього я міцно проспав два дні безперервно.

С. Ви намагалися потім зв'язатися з ким-небудь в Німеччині?

М. Немає. Я дуже турбувався за свою сім'ю, але десь через місяць дізнався, що всі вони живі і здорові. Зрозуміло, я не міг зв'язатися з ними безпосередньо. До речі кажучи, як вам відомо, офіційно я був мертвий.

С. Я бачив могилу.

М. А квіти поклали?

С. Ні, не став. У могилі є хто-небудь?

М. Я не знаю точно. Думаю, хтось є. Може, ви розкопаєте її і подивіться, помер я насправді чи ні. Можливо, ми в підсумку поклали туди Бормана ... після його останньої подорожі з бункера.

С. Непридатний предмет для жартів.

М. Так, я впевнений, що і Борман не знайшов би в цьому нічого смішного ...

С. Ми можемо перевірити точність фактів, які ви повідомили щодо вашої подорожі. Оскільки ні дійсне місце вашого приземлення, ні ім'я пілота, ні ваше місце призначення не відомі, нам може знадобитися провести подальше розслідування. Були розмови про те, що ви покинули Берлін, маючи при собі цілий статок у золоті і дорогоцінному камінні. Чи є в цьому частка істини?

М. Немає. У Фегеляйн була велика сумка, набита цим добром, але у мене немає. У портфелі, який Гітлер передав мені в самому кінці, було повно паперових швейцарських франків, але ні золота, ні коштовностей.

С. Багато грошей?

М. Так. І, зрозуміло, у мене є дуже пристойна сума в сейфі швейцарського банку, частиною з подарунка Гітлера, але в значно більшій мірі мої власні гроші. Іноді декому доводилося укладати певні угоди, і я повинен був забирати значну частку прибутків «Bernhard» у Бормана і його друзів і звертати їх на мої власні потреби. Так що я, безумовно, не потребую будь-яких грошах від вас або кого-небудь ще.

На літаку такого типу Мюллер втік з Берліна

С.

Гітлер передав вам ще що-небудь при розставанні?

М. Все, що було в портфелі, це пачки швейцарських грошових купюр великого достоїнства, коробочка з дуже високою нагородою і особистий лист від Гітлера, в якому він дякував мені за мою лояльність і нагороджував цим орденом. Це був найвищий орден, який він міг дати.

С. Лицарський Хрест?

М. Ні-ні, то була військова нагорода. Навіть Герінг і Гіммлер не мали такої.

С. Ви все ще зберігаєте його?

М. Ні, викинув в озеро! Ну зрозуміло, зберігаю, так само як і лист Гітлера. І його фотографію в срібній рамці. І ще кілька фотографій моєї сім'ї.

С. Чи можна буде поглянути на лист?

М. Немає. Це особисте.

С. Чи були у вас в Швейцарії контакти з ким-небудь з агентів гестапо?

М. Можливо.

С. З того дня, як ви прибули до Швейцарії, виїжджали ви коли-небудь за її межі?

М. Немає. Я віддаю перевагу спокій і мирне життя.

С. Є повідомлення, що вас бачили в Мюнхені. Чи бували ви в Мюнхені після війни?

М. Я вже сказав, що ніколи не покидав Швейцарію, а Мюнхен знаходиться в Німеччині.

С. Ви розмовляли колись з ким-небудь з радянської розвідки?

М. Багато разів. Коли вони перебували під арештом. Вважаю, вони із задоволенням поспілкувалися б зі мною зараз, але я не думаю, що це станеться. А ви?

С. Маю велику надію, що немає. Цілком може бути, що в подальшому виникнуть деякі питання з приводу втечі Гітлера. Чи готові ви обговорювати це з ким-небудь ще? Це є на записи, ви знаєте. На цьому записі.

М. Я повторю все, що є на цьому записі, але я не маю наміру допомагати вашим людям знайти Гітлера, так що ви можете викинути всі ці ігри з голови. Ви стежите за моєю думкою?

С. Ми сподівалися ...

М. Немає. І, будь ласка, не кажіть мені, що для американської розвідки новина про втечу Гітлера стала несподіванкою. Мені достеменно відомо, що ваші люди до сих пір винюхують всюди, намагаючись розшукати його, і ви не стали б витрачати час даремно, якби думали, що він мертвий, так адже?

С. Були деякі чутки ...

М. Якби ви їм не вірили, ви б не стали шукати, чи не так?

С. Ці чутки вимагають перевірки. Ви знаєте, росіяни теж не вірять, що він помер в Берліні ...

М. Ви вірите тому, що я сказав?

С. Так, віримо. І все ж ми хотіли б отримати більше інформації. Можливо, в Іспанії ...

М. Можливо, росіяни можуть прилетіти в Мадрид і сказати Франко: «Ми розшукуємо Гітлера. Чи не будете ви такі люб'язні допомогти нам? »Це останнє, що можна буде почути від цих росіян. Швидше за все, вони закінчать тим, що послужать добривом для чиїх-небудь апельсинових дерев. І коли б я був на вашому місці, я не став би більше намагатися грати в цю гру, інакше ви ризикуєте закінчити в сусідній апельсиновому гаї.

С. Що ж, я думаю, ми просунулися настільки далеко, наскільки могли. Я вважаю, що зараз буде обід, а після цього ми зможемо приступити до загальних планів, який ми бачимо вашу роль в нашій організації.

М. Ваші повноваження простягаються настільки далеко?

С. Так. Зрозуміло, вам доведеться спочатку зустрітися з деякими людьми, проте рішення вже прийнято. Якщо ви хочете цього.

М. Нам є що обговорити щодо використання моїх можливостей для досягнення вищої мети, але в даний момент обід, звичайно, важливіше. Відкласти - не означає залишити, як вам відомо ...

Продовження в №09-2000