за одного

1. Нові статті категорії Творчість в БК :

На княжому дворі не на жарт зійшлися два хлопчаки. Щосили обсипали один одного ударами Хворостін. Вік не дозволяв взяти в руки навчальні мечі, ось і билися палицями. Втім, бити намагалися так, щоб дати одному ухилитися. Все-таки не покалічити, а навчитися треба. Як в бою берегтися, як ворога не силою, а хитрістю і вправністю брати. З боку з усмішками стежили холопи. У разі чого розтягнути отроків приставлені.

Тупіт кінських копит перервав потіху. Воєвода Боброк Волинський завітав до князя. Прибув воєвода прямо з кордону з Суздальским князівством. Тому був в обладунках і при зброї. Побачивши хлопців усміхнувся стомлено. Ступив, на холопів навіть не подивившись:

- А ну-ка, Митька, показуй, ​​чому навчився без мене.

Стара це була забава: потрапити по воєводі, який граючи йшов майже від будь-якого удару. Правда, цього разу завдання було складніше. У правій руці воєвода тримав згорнутий батіг, яким ще й відбивав удар. Та й сам міг відповісти при потребі. Наскочив Митька на боярина, як щеня на здоровенного пса. Воєвода навіть ногами не переступив. Запихкав Митька, застрибав навколо воєводи. Однак не встиг розігратися, кінчик пужалном боляче тицьнув під ребра. Будь-якому воїнові було ясно: будь в руках у воєводи меч - розпоров би черево разом з кольчугою, навіть якби така була. Засміялися холопи. Митька, засопівши, рвонувся вперед. В цей же час Мишка, що стояв до часу осторонь теж підстрибнув до боярину, але збоку. Не чекав боярин цієї атаки, забувся на мить. Хитнувся важко вліво вправо, вперед. Облите доброї кольчугою могутнє плече не помітило удару, від якого стрімголов без пам'яті покотився Митька. Обмір Мишка, охнули разом ззаду холопи, коли пудовий кулачище, яким не людину, коня зашибісь можна, поплив вперед до Мишкиной голові. В останній момент схаменувся воєвода: замість страшного удару погладив хлопця тильною стороною рукавички по щоці. Отямився та видать не зовсім. Мідні бляхи, що були на тильній стороні бойової рукавиці, як точильним каменем зняли шкіру з Мишкиной щоки. Сіпнувся від болю юнак, обличчя перекосило, важка палиця на землю випала. Розгублено завмер воєвода.

- Це що за чудеса ?! З яких це пір, воєвода, ти княжича по землі валяєш ?!

Воєвода швидко розвернувся до високого ганку, де гордо стояв митрополит Алексій. Після смерті Івана Червоного вся влада в Московському князівстві належала цій людині і групі бояр. Ось і схилив голову воєвода, побоюючись опали. Ззаду хтось тихо промовив:

- Як нас проти суздальців відправляти, так з радістю, а як княжича жартома образили, то стій так в землю дивись.

Про себе воєвода поклявся запороти окаянного холопа до смерті, якщо почує його митрополит. Почув. Насупився, та змовчав. Але на біду почув ці слова один з бояр, що за спиною княжича і митрополита за владу гризлися. І недовго думаючи, оголосив на весь двір:

- А може княжичеві в новий похід проти суздальців разом з дружиною самому сходити?

Заскрипів зубами воєвода, побіліли кісточки пальців на пужално.

- А що? Князь Святослав семи років з дружиною в походи ходив, а Дмитру піди вже дванадцятий рік ...

Коли пішли бояри з митрополитом і княжичем, воєвода Боброк повільно повернувся до холопам. По очах знайшов винного і, не дивлячись, махнув батогом. Покотився по землі холоп, диким виттям двір оголосивши. Гранований кінчик батога розпоров особа навскіс, вибивши праве око.

Так дванадцятирічний княжич, а правильніше сказати, князь Дмитро вперше опинився на полі брані. У тому поході він отримав свій великокняжий титул і ярлик на князювання у Володимирі.

***

Воєвода похитав головою, скидаючи нахлинули мана. Чи не хлопчики, але мужі схилилися перед ним над картою. Князь московський Дмитро і його перший боярин Михайло Бренко. Жорстоко сперечалися двоє друзів, а нині полководців величезної армії, що виступила назустріч Мамаєвої орді.

- На своєму боці битися треба, вдома і стіни допомагають, - вагомо говорив боярин Бренко.

- Ні! Ми сюди татар бити прийшли, і на свою землю їх не пустимо. Річку перейдемо, - жорстко відповів великий князь.

Довго тривав рада. В кінці сказав князь, що сам поведе головний полк. Зашуміли бояри, насупився воєвода.

- Негоже, князь, себе підставляти! Треба іншого воїна під княже прапор битися поставити, - на рідкість одностайні були бояри.

Але не змогли вони встояти проти князівської волі.

***

У вечірніх сутінках боярин Бренко тихо пробирався до намету великого князя. Він ще сам не знав, що збирається робити. Але чітко знав інше: залишати все як є не можна. Якщо завтра під великокнязівським стягом виїде битися Дмитро, на майбутньому руських князівств можна буде поставити хрест.

Вже підходячи до намету, боярин ще сильніше уповільнив ходу, відчайдушно намагаючись підібрати потрібні слова. Маленький пеньок, який стояв біля входу в намет, ожив, розкрився назустріч боярину. Михайло мимоволі здригнувся, він зовсім забув про княжої охорони. Близько шатра вірним псом ніс службу Васька Глухий кут. У темряві помітити його відразу було просто неможливо. У мирний час швець, у воєнний - кращий з княжих розвідників. Майстерно володіє будь-якими видами зброї, в бою забіяк майже без обладунків, швидкий як шуліка він перегородив дорогу боярину, не зважаючи на його родовитістю.

Думка, яка стільки часу вислизала від боярина, несподівано постала перед ним в повній ясності.

- Слухай, Васька, справа є, - тихо звернувся він до мовчазного варту.

Васька кивнув головою, але з місця не ворухнувся. Що б там не збирався сказати йому боярин, він повинен був охороняти князя.

- Завтра князь під стягом виступити збирається. Ординці як погані до нього рватися будуть. Велика видобуток - князь московський.

- Так воно, - коротко відповів Васька.

- Ось, чого я задумав. Винеси-но мені, Васька, князівські обладунки. Я їх одягну і завтра з ранку я замість нього в бій під стягом піду. Поки суд та діло не вийде у князя під стягом битися.

Онімів Васька, дар мови начисто втратив. А боярин продовжував тим часом вагомо:

- На вірну смерть адже князь збирається, не вижити йому в такій січі.

- Так адже сам-то боярин загинеш ... - почав було Васька, так осікся.

- А так не я, а князь московський Дмитро згине, - загарчав утробно боярин, хапаючи Ваську за грудки.

Темрява згустилася за спиною у боярина. Чи не рука, важенна лапою лягла на плече, в землю втиснула. Забув боярин про другого вірного пса княжого - тезку Васькин, Васятку Маленького. Ох, і гострий язик був у того, хто таке прізвисько цього ведмедю дав. Скривився боярин, Васькину сорочку затерплими враз пальцями випустив. Хватка ведмежа тим часом ослабла.

- Боярин, прости, помилився, - замямліл Васятка.

Боярин в серцях махнув лівою рукою, права ворушитися все ще відмовлялася.

А Васька Глухий кут пірнув тим часом в намет. Не встиг боярин схаменутися, він знову виник перед ним, наче й не йшов нікуди.

- Тримай, боярин, - прошепотів він, простягаючи Бренко обладунки великого князя.

***

Вранці наступного дня Васька Глухий кут поклав перед князем обладунки простого дружинника. Скинувся князь:

- Ти чого задумав, холоп ?!

- Пізно, княже. Боярин Бренко твої обладунки одягнув і вже під князівським стягом варто.

- скарбниця, - загарчав люто Дмитро.

- Пізно, князь. Мертві сорому не мають, і вимагати від них нічого ...

Осел князь тяжко від тих слів, як стрілою підстрелений. Мабуть, і сам розумів, що не судилося вижити тому, хто піде битися під великокнязівської хоругвою.

***

Кістьми лягла сермяжная рать сторожового полку. Зійшлися в жорстокій січі головні сили. Забіяк серед воїнів полку правої руки Дмитро часто кидав швидкі погляди на великокняжий стяг, що майорів над головним полком. Ось, засмикалося, забилося немає від вітру прапор. Встояло. Варто рівно, не колишеться. А, ось, знову заміталося пораненим птахом. Страшний бій йшов поруч з князівським прапором. Дико рвалося туди серце Дмитра. Туди, де, переймаючись обладунків з чужого плеча і чужий частки, на смерть рубався друг дитинства Михайло Бренко.

Знову засмикалося особа на хоругви, хитнув з боку в бік древко. І впало - не стало Мишки ...

Важкий щит полетів в обличчя чергового татарина. Перехопивши зручніше палицю двома руками, князь Дмитро, не боячись націлених звідусіль клинків, забувши про захист, знову і знову опускав свою страшну зброю:

- НА! На! Отримуй!

Він бився вже не за рідну землю, і не за своє князівство, а просто відплачував ординцям за загиблого друга.

***

PS Боярин Михайло Бренко почетвертований під великокнязівським стягом з його особистою емблемою . Князь Дмитро вижив, воїни воєводи Боброк знайшли його під деревом в стороні від бою, куди його винесли Васька Глухий кут і Васько Маленький, також склали свої голови на Куликовому Поле.

Автор: aigor

Увага! оновився наш рейтинг найперспективніших онлайн-ігор!

Нові статті категорії Творчість в БК :

При копіюванні вподобаних статей, будь ласка, не забувайте вказувати посилання на першоджерело зі свого сайту, блогу чи групи. Дякуємо.

Додати коментар анонімно: