Здорова людина Європи

1. Успіх останнього десятиліття
2. В ЄС не беруть, але активно торгують
3. «Цілі 2023»
4. Перспективи українсько-турецьких відносин

Ольга Чубрікова

Січнева зустріч Віктора Януковича та Реджепа Тайіпа Ердогана

Глава турецького зовнішньополітичного відомства Ахмет Давутоглу, розмірковуючи про недавнє історичне минуле своєї країни, назвав Туреччину прикордонній країною західного блоку часів «холодної війни». Подібним прикордоння була і Україна, розташована на межі оплоту протистоїть табору - СРСР.

Відомі події 90-х вивели наші країни з розряду «окраїн», поставили в центр Чорноморського регіону, на перетин шляхів Північ - Південь, Схід - Захід. І хоча двосторонні відносини почали стрімко розвиватися відразу ж після проголошення незалежності України - це і щорічне багаторазове збільшення товарообігу, і розвиток транспортного сполучення, і туризм, і інші сфери, на сьогоднішній день керівництво обох держав визнає, що існуючий потенціал використаний і навіть розкрита далеко не повністю.

Турецький уряд, яке ось уже десятий рік беззмінно формується Партією справедливості і розвитку (ПСР) під керівництвом Реджепа Тайіпа Ердогана, ще в 2003 р виділив нашу країну в своїй зовнішньополітичній концепції, визначивши її своїм пріоритетним партнером в регіоні. Ідея була підтримана тодішнім українським керівництвом, однак політичні перипетії, часта зміна влади не дозволили розвинути українсько-турецькі відносини в повній мірі.

Підхід до турецького напрямку нашої зовнішньої політики отримав набагато серйозніший масштаб після рішення В. Януковича і Р. Ердогана в січні цього року створити двосторонній Стратегічна рада високого рівня. Цей механізм покликаний забезпечити системність і комплексність у взаємодії сторін, належним чином використовувати існуючі можливості співпраці, знайти нові ніші. Перше засідання ради заплановано на 22 грудня в Анкарі в рамках офіційного візиту В. Януковича до Туреччини.

В сьогоднішній Україні все більше говорять про так званих «нових центрах зростання» - Китаї, Індії, країнах Латинської Америки і їх ролі в майбутньому політичному і економічному світопорядку. Більш ніж своевремен серйозний погляд і на Туреччину, враховуючи її географічну близькість до нашої країни і зростаюче регіональне і світове значення.

Успіх останнього десятиліття

Держсекретар США Хілларі Клінтон, виступаючи в кінці жовтня на щорічній конференції Американсько-турецької ради, згадала, що «турецьку економічну історію» вже стали називати «турецьким дивом». Результати говорять самі за себе.

За останнє десятиліття Туреччина стала 17-й економікою в світі і 6-й в Європі, ВВП збільшився втричі (до $ 730 млрд.), Настільки ж виріс дохід на душу населення (до $ 10 200). У другому кварталі 2011 р зростання економіки склав 8,8% - другий показник в світі після Китаю. Примітно, що більшу половину ВВП (64%) становить дохід від сфери послуг, що характерно для розвинених країн. Головна стаття тут, звичайно ж, туризм, який приносить в турецьку казну близько $ 20 млрд.

Хоча цифри досить переконливі, скажу, що значне поліпшення рівня життя в Туреччині помітно неозброєним оком і простому обивателю, регулярно відвідує цю країну протягом останніх років.

Секретами турецького успіху експерти, як правило, називають молоде населення, динамічний внутрішній ринок, спеціалізацію на виробництві продукції автопрому і побутової техніки, підприємливість ділових людей.

Хотілося б додати до цього фактор урядової стабільності, незважаючи на важкі часи у внутрішній політиці, які не раз довелося пережити і Ердогану, і його партії. Партія справедливості і розвитку створена в 2001 р на основі партій, заборонених конституційним судом за ісламістську діяльність. Уже сам факт проісламських коренів поставив ПСР в конфронтаційне положення з традиційною просветской і військовою елітою, хоча партія позиціонує себе як консервативно-демократичну. ПСР ледь не була закрита за намір дозволити дівчатам-студенткам носити тюрбан (мусульманський хустку) в університетах. Хвилю масових демонстрацій викликали вибори президента, дружина якого вважає за краще в одязі мусульманські традиції.

Список проблем не обмежується світсько-релігійної тематикою. Різноманіття турецького суспільства не дозволяє політикам розраховувати на легке життя всередині країни. Однак правляча партія завдяки ефективним економічним реформам, поліпшення життя населення змогла розширити свій електорат, в тому числі за рахунок бізнесменів, збільшуючи рейтинг з кожними наступними виборами з 34,26% в 2002-му до майже 50% у червні цього року.

Цікавий ще один «неекономічний» фактор, який вже обговорювалося фахівцями з турецької тематиці, а недавно відзначений Financial Times з посиланням на Уміт Бойнер - главу асоціації найбільших промисловців Туреччини. Це так зване can-do attitude ( «віра в свої сили»), завдяки якому турецькі підприємці відкривають для себе нові ринки і нові можливості.

Турецький успіх лежить не тільки в області економіки. Мабуть, серед світових лідерів і експертів бракуватиме тих, хто сумнівається в тому, що за останні десять років кардинально змінилося місце і роль Туреччини на світовій арені. З досить пасивного, багато в чому залежного від думки своїх західних партнерів держави Турецька Республіка перетворилася на визнаного як мінімум регіонального, а то і глобального гравця, до думки якого прислухаються, активного ініціатора вирішення нагальних проблем людства - будь то взаємодія християнської і ісламської цивілізацій, проблеми тероризму , води, найменш розвинених країн і т.д.

Домоглася цього Туреччина, змінивши підхід до реалізації зовнішньої політики. Вона відмовилася від виключно прозахідної орієнтації на США, НАТО і набуття членства в ЄС, сконцентрувавшись на так званій «стратегічної глибини», що грунтується на геополітичне розташування і історичну спадщину держави. Акцент був зроблений на налагодженні відносин з сусідніми мусульманськими країнами, які довгі роки характеризувалися напруженістю через прозахідності Туреччини, а також з країнами колишнього східного блоку.

З'явилася нова концепція геостратегічної ролі Туреччини як моста між Заходом і Сходом. Хоча успішність задекларованої політики «нуль проблем з сусідами» викликає дискусії, вона, безсумнівно, принесла економічні та геополітичні плоди - значне збільшення товарообігу з сусідніми країнами, активну діяльність турецьких підрядників у всьому регіоні, реалізацію нових енергетичних проектів з країнами Кавказу і Росією, здобуття турецькими лідерами авторитету. Турецька державна модель світської демократії з розвиненою ринковою економікою не раз обговорювалася як приклад для розвитку країн регіону під час «арабської весни».

В ЄС не беруть, але активно торгують

Понад шість років Туреччина веде переговори про вступ до Європейського Союзу, але похвалитися значним прогресом в цьому процесі сторони не можуть. Такі європейські «важковаговики», як Німеччина, Франція та Австрія, бачать Туреччину не більше ніж «привілейованим партнером ЄС» - формула, яку категорично не сприймає ні турецьке керівництво, ні суспільство. Не дозволяє рухатися вперед і невирішеність кіпрського питання.

З цих причин заблоковані 18 переговорних глав з 35. На даний момент переговори завершені лише по одному розділу. На тлі нинішніх політичних і економічних реалій Європи навряд чи можна говорити про просування цього питання в найближчому майбутньому. Більш того, Туреччина заявила про категоричну відмову сідати за стіл переговорів з ЄС під час головування Республіки Кіпр (друга половина 2012 року), яку турки не сприймають як представницю всього острова.

Істотні політичні розбіжності не заважають процвітанню торговельного та інвестиційного співробітництва. Важливу роль в економічному підйомі зіграло приєднання Туреччини до Митного союзу в 1996 і вихід на 500-мільйонний ринок. Початок переговорів про вступ до ЄС сприяло збільшенню європейських інвестицій в турецьку економіку. Сьогодні Євросоюз - найбільший інвестор, хоча до докризових обсягів ще далеко ($ 22 млрд. У 2007 році). Більше 40% турецького експорту направляється в країни ЄС.

Значно змінився тон спілкування Туреччини з ЄС. Чиновники Євросоюзу неодмінно підкреслюють регіональне значення Туреччини, яка в свою чергу не забуде похвалитися своїми економічними успіхами, особливо високим зростанням ВВП на тлі стагнації єврозони, а також стійкістю банківської системи - за час світової фінансової кризи не збанкрутував жоден турецький банк.

Турецькі міністри називають свою країну «здоровою людиною Європи», тонко нагадуючи європейцям, як на початку XX ст. вони називали розпадається Османську імперію «хворою людиною Європи». Сьогодні вже не настільки трагічно сприймає ставлення європейців до своєї країни і турецький народ. Головне - триває процес реформ і підвищуються життєві стандарти.

«Цілі 2023»

Зупинятися на досягнутому країна не збирається. Напередодні виборчої кампанії 12 червня 2011 р Ердоган оголосив передвиборчий маніфест своєї партії під назвою «Цілі 2023». Його розробка приурочена до сторічного ювілею Турецької Республіки в 2023 г. Це детальний і конкретний документ стратегічного значення, що охоплює 21 сферу і окреслює напрям діяльності партії в них. Після перемоги ПСР на виборах маніфест затверджений в якості програми уряду.

Головна мета Туреччини - до 2023-го увійти в групу найбільш розвинених країн світу з сильною демократією, економікою і громадянським суспільством.

Однак програмні цілі зовсім не так розпливчасті, а виражаються в конкретних цифрах - зайняти місце в десятці найбільших економік світу, збільшити дохід на душу населення до $ 25 000, експорт - до $ 500 млрд., Доходи від туризму - до $ 50 млрд.

Підзаголовок зовнішньополітичного розділу програми говорить сам за себе - «Країна-лідер». У ньому підкреслюється, що Туреччина повинна бути не спостерігачем, а направляючої подій і проводити не реакційну, а проактивний і превентивну зовнішню політику.

Все частіше від турецьких лідерів можна чути про необхідність перегляду існуючого світопорядку, побудові гуманістичної і справедливої ​​глобальної системи. Відзначено ця думка і в «Цілях 2023».

Серед зовнішньополітичних пріоритетів, перерахованих за географічним принципом, першість зберігає Євросоюз як головний локомотив реформ.

Представляючи маніфест, Ердоган кілька разів акцентував, що в центрі програми - людина і його інтереси. Очевидно, цим мотивовано позначення зовнішньополітичних пріоритетів, що мають конкретний зміст для громадян, наприклад, скасування візових режимів з максимальною кількістю країн, створення умов для збільшення обсягів робіт турецьких підрядників на іноземних ринках, усунення перешкод в роботі турецьких автомобільних перевізників - інтеграція митних систем регіону, перетворення Туреччини в виробничу базу Євразії і т.д.

Привертають увагу і конкретні цілі в інших сферах: створення національного телекомунікаційного продукту, посилення потужностей оборонно-промислового комплексу - створення національного військового корабля, безпілотного літака, танка, вертольоти, супутника, створення національного космічного агентства і т.д.

Вражають плани і в транспортній і інфраструктурній сфері - вхід мінімум одного морського порту в десятку найбільш потужних у світі, розробка національного автомобіля і літака. Заявлені серйозні проекти - будівництво ще одного судноплавного каналу через Стамбул для розвантаження Босфору, завершення автомобільного тунелю під Босфором - «Мармарай». Намічено активне продовження політики, спрямованої на те, щоб зробити Туреччину центром транзиту енергоресурсів до Європи.

Домогтися поставлених цілей планується насамперед за рахунок розвитку освіти і науки. Саме в цих сферах Туреччина поки далеко не на перших позиціях в міжнародних рейтингах. Однак усвідомлення того, що лише добре освічене суспільство може створювати високотехнологічну базу виробництва, і готовність фінансувати цей напрямок - планується, що витрати на розвиток науки і технологій складуть не менше 3% ВВП, - може змінити ситуацію.

У маніфесті своєї партії Ердоган неодноразово говорить про впевненість. На його думку, партія дала суспільству те, чого воно найбільш потребувало, - почуття впевненості в собі. Можна пояснювати це діями уряду - реформами, зовнішніми контактами. Однак багаторічні спостереження за Туреччиною наводять на думку, що переломний момент у розвитку цієї країни трапився якраз тоді, коли турки подивилися на себе по-іншому, переосмислили свою роль і місце в світі.

Думаю, чималу роль в успіху цього переосмислення зіграв світоглядний підхід до нього - його знову озвучив Ердоган в «Цілях 2023»: «бажай іншим того, чого хочеш для себе». Не знаю, просте чи збіг, що це формулювання практично повторює біблійну фразу «як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Мф. 7, 12). Напевно, в сучасній системі міжнародних відносин цей принцип важко втілити абсолютно, але відмова від конфронтационности і націоналізму пішов туркам на користь.

Перспективи українсько-турецьких відносин

Посилення позицій Туреччини в регіоні, лідерські амбіції, нарощування економічного потенціалу обумовлюють необхідність серйозного підходу України до розвитку співпраці з цією країною. Саме над цим зараз працює МЗС, готуючи перше засідання Стратегічної ради.

Туреччина ж зацікавлена ​​у співпраці з Україною не тільки з економічної точки зору, але і концептуальної. Аналіз відносин з прилеглими країнами показує, що на тлі складної регіональної ситуації (останнім часом у Туреччині різко погіршилися відносини з Сирією, фактично зруйновано стратегічне партнерство з Ізраїлем) саме Київ є для Анкари самим «безпроблемним» партнером.

Що стосується торгівлі, то тут сторони продовжують вікову зв'язок територій нинішніх України і Туреччини. Виходячи з сьогоднішніх реалій, найважливіше значення має взаємодія в транзитній сфері, а також постачання енергоносіїв. Геополітично ж відносини наших країн можуть стати визначальними для стабільності, безпеки і розвитку Чорноморського регіону.

Хто знає, можливо, саме християнської Україні та мусульманської Туреччини вдасться реалізувати таку популярну сьогодні концепцію «альянсу цивілізацій».

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...